Право на освіту — право примусово відібрати гроші в інших, щоби навчати власних дітей. Принаймні, так працює державна система у нас.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).
Уявімо країну із державною системою харчування, де кожна людина має право на безплатну їжу. Це логічно, адже ми не зможемо прожити без їжі; та оскільки безплатних обідів не існує, все оплачується коштом платників податків.
Іншими словами, право на безплатне харчування там забезпечене платниками податків! У цій країні діє свій Мінхарч, який керує мережею безплатних гастрономів, ресторанів, кав'ярень і власноруч визначає рецепти та продукти, які люди мають споживати.
Існують там також недешеві приватні установи, але їх небагато, бо мають отримувати спеціальну ліцензію та годувати людей тільки згідно із затвердженими Мінхарчом рецептур. Уявили?
Для кожної розумної людини очевидно, що така система не забезпечить людей якісними продуктами та сервісами. Що замість ресторанів та супермаркетів ми отримаємо столовки та розподільчі харчові пункти.
Причин «провалу» буде названо безліч — непрофесійні державні менеджери, корупція, хабарники, ухиляння від сплати податків тощо. Та насправді першопричина провалу це відсутність вільного ринку, конкуренції та приватної власності.
І, якщо державна система харчування не спрацює, то чому ми дотепер думаємо, що державна система освіти здатна забезпечити нашим дітям якісну освіту? Звісно, що не здатна!
То чому ж ми досі тримаємося за цю соціалістичну «безкоштовну» систему і не змінюємо її на ринкову? Хіба діти не заслуговують на те, щоб бути бажаними клієнтами на ринку освітніх продуктів?
Заради наших дітей, їхнього майбутнього, ми маємо провести тотальну дерегуляцію, приватизацію та скасування податків освітньої галузі, тоді школярі будуть вчитися з задоволенням та отримувати найкращі освітні послуги. Це все може створити лише вільний ринок освіти.