Небо вже не наше
Колись ми, люди, дивилися вгору, — шукали там мрії, натхнення, Бога чи відповідь на свої запитання. Однак тепер бачимо уламки.
Понад 45 000 уламків людської пихи кружляють навколо Землі. Це не просто супутники, але зламані кістки колишніх місій, відпрацьовані ракети, уламки того, що колись називали «технічним прогресом».
У нашому небі тепер занадто тісно. Астрономам заважають шрами на орбіті, а космічні місії ризикують перетворитись на феєрверк із мільярдів доларів; уявіть лишень, один уламок — і «бум»!
Навіть крихта на швидкості у десятки тисяч кілометрів на годину — це наче куля для супутника. Компанія «Starlink» та інші подібні проєкти множать кількість об’єктів, наче ми забули, що в космосі немає сміттєвих баків.
А там, де занадто багато мотлоху, починається ефект Кесслера — каскадний апокаліпсис, коли уламки породжують нові уламки. І тоді деякі орбіти можуть стати космічними кладовищами назавжди.
Чи є вихід? — Так, якщо ми не космічні варвари, а люди з розумом — час домовлятись. Європейське космічне агентство вже запроваджує «Zero Debris Charter» (план, щоби до 2030 року більше не залишати за собою бруду).
Наразі на орбіті Землі знаходиться понад 9 900 т (9 000 метричних тонн!) космічного сміття. Справжні знімки дрібного космічного сміття, як ви розумієте, на орбіті зробити практично неможливо, бо:
- Розмір і швидкість — більшість уламків менші за 10 см і рухаються зі швидкістю понад 7 км/с. Їх не зловиш камерою — це як фотографувати кулю в польоті у темряві.
- Освітлення та відстань — шматки не світяться, сонячне світло відбивається слабо, а загальне тло космосу занадто чорне. Їх просто не видно.
- Фотокамери з орбіти мають обмежену роздільну здатність — не кажучи вже про телескопи з Землі.
Тому використовують комп'ютерну графіку чи симуляції — не для паніки, а для візуалізації масштабу проблеми. Те, що на зображеннях виглядає як рій «мух навколо яблука», насправді — невидимі, але небезпечні об'єкти.
Весь абсурд ситуації у тому, що більшість мешканців планети Земля впевнена, що людство рухається шляхом прогресу, одна у нас на очах постає справжній регрес, деградація і самознищення. Інтелект без свідомості — це як мавпа із гранатою, а суспільство досі покладається на «вчених розумак».
Людей з розвиненим емоційним інтелектом, інтуїцією вважають чимось езотерично-шизофренічним. Однак найцікавіше, що якраз ці інтелектуально розвинені з психопатичними розладами та перевертають всю реальність догори дриґом, причому доволі професійно, і так, діри в атмосфері Землі — це величезна біда не лише для Homo Sapiens, але для всього живого (флори та фауни).
