Недоторканні та дозволені цілі: як світ обирає, кого можна вбивати
Безкарність як стратегія: чому в Україні війна без фіналу, а на Близькому Сході — за перемогу.
Було завдано ударів близько по 30 цілях по всьому Ірану, включно з резиденцією президента Масуда Пезешкіана та штаб-квартирою іранської розвідки — The Jerusalem Post.
Війна в Україні триває вже п’ятий рік. За цей час нам відомо про нібито одну можливість ліквідувати путіна під час виступу до дня Військово-морського флоту росії, яка була відкинута на істеричну вимогу адміністрації тодішнього президента США Байдена. Окрім цього, обидва колеги постійно травлять байки про замахи один на одного.
Але глобально одні безкарно воюють проти військових і цивільних, закидають КАБами та балістикою, знищують житлові будинки й енергетичну інфраструктуру — і їм за це нічого не загрожує. Інші — обкрадають тих, кого знищують перші, тримають їх у заручниках для збереження своєї влади та можливості примножувати статки на їхніх смертях, — і їм також нічого не загрожує.
Усе тому, що одних повністю влаштовує недалекий передбачуваний противник, який має зв’язки з їхньою політичною елітою та сам краде перемогу у «свого» народу. Других влаштовує противник, який не має жодних питань до їхньої корумпованості, а навпаки — лише підтримує її та є гарантом того, що війна за його життя не закінчиться.
У цьому ж конфлікті на Близькому Сході одні атакують безпосередньо урядові будівлі противника, будівлі військових і силових структур та резиденції можновладців; інші — об’єкти тих, хто є союзником противника. Роблять вони це тому, що кожна сторона конфлікту прагне своєї беззаперечної перемоги.
