Нові обличчя держави

Напали гризоти: чи й направду було б надто самовпевнено сьогодні, з мопедами над головою, деміуржити і розділяти два світи? Світ боневтіка, на котрого ліплять лейблу рятувальника демократії і всього найгарнішого на цьому світі, і світ простих, як хвіртка, реалій? Чи таки варто стишити гидь до цвілі і перейнятися ідеологією «єдиного марафону» – «Вареники усіх країн, злипайтеся!»?

Чуємо: та хто ти такий, та покажи повноваження, та працює в Липецьку шоколадна фабрика – обгортку «рошен» бачили в Новосибірську, та тимошенкове «порше» – насправді «запорожець», та барига, та те , та се…    

Ви, шановні, в'їхали в сенси? Чи нехай сенси онукам, а ми отут якось ще якийсь час, а там буде видно? Чи Шмигаль не ваше «Прозоро» причинив? Ну-ну.

Важко отут, на белебні. Приймеш навіювання «єдиного марафону», значить, станеш під зелені прапори кварталу, доведеться змиритися, що прутень по роялю – лише смішна, розважальна дрібничка, щось не варте уваги, проїхали. З ким не було конфузів у п'ятому класі?

Бо ж ось, у часи випробувань і тестів, не втік лідер, гляньте, як йому личить у флисці. Онде покрасувався в Бахмуті, на червоній лінії, з якої ще вчора кликав не стріляти в стерхів. На що вже олєнєвод шойгу – ще той маршал, а на нуль дивився з кримських небес, за 85 кеме. Боягуз нещасний. Наш вже практично не лох, а герой усіх кобищанських парканів і діаспор, включно з Австралією.

Ось-ось піде в рукопашну.

Та він двері Овального кабінету Білого дому відчиняє ногою і виходить з Patriot'ом під пахвою! Та таке й привидітись не могло нікому з п'яти попередників! 

Вичитують: «Та ви (себто – ми) – сліпі! Від нелоха – одні спомини, змінився кардинально!».

І навіть наш кумир Микола Вересень вже перед ним на колінах.

Аргумент. Щоправда, Вересню це – не вперше, міняти пози та ідолів. Без образ, вересневі і грудневі. Риба не лише гниє з голови, вона й обирає – де глибше. Особливо у вересні, коли попереду – холоди.

Як на нас, рівень проституювання визначається не одним спонтанним фактом нетримання жаги до прекрасного, а кількістю і частотою фактів.

Авжеж, окремо взята трансформація ропухи у Василину Пригожу і навпаки, як перелицювання будь-якого лоха/нелоха – завжди подія неординарна. Від неї залежать не лише сімейні пожитки Івана-побивана, а й усього отого краю «десь за горами, за лісами».    

Тому й питання стоїть руба:  що оберемо у післячотирьохсоту добу війни – конструктивну критику і хромосомне, з часів стадіону, свідоме несприйняття Зе як чогось випадкового, наносного, прибитого до нашого берега, як те гімно до краю ополонки, чи конформізм у його первісному вигляді – пристосуванства, кон'юнктурщини і жополизання?

Посміємо оприлюднити особисте враження від скабки в оці, занесеної блогом Юрія Романенка, політолога, співзасновника Українського інституту майбутнього «Украина на тонком льду: будущее нашей демократии и ради чего все эти страдания».

Людина не на жарт перейнялася проблемою збереження європейського курсу нашим квартальним політикумом. Автор б'є на сполох: «Слуги народу» після прийняття закону «Про медіа» ніяк не угомоняться і продовжують гнути свою лінію на узурпацію влади.

Наші з паном Юрієм точки зору на ситуацію суголосні: по-християнськи підставимо зараз ще й ліву щоку – не зчуємось як закукурікаємо зі шконки. Тому вітаємо пана Юрія з виходом на лінію здорового глузду.

А ось мережі вибухнули: ти, Романенко, де був, коли ми усі груддю стояли за Порошенка?! І вечеряли винятково шоколадом? А ти, сякий-такий, не бачив, під який кізяк килимок стелив?!

Ми б пораділи прозрінню. Оці одинаки, котрим наразі розвидняється, за нашої малочисельності – штучні екземпляри, їх берегти треба. А не гудити. Повіримо людині, що килимок вона підстеляла вперше і востаннє.       

Вперед, патріоти.  Ми – за ЗСУ, а ви куди записалися? А чому у вас штани задрані? Невже нам у різні боки?