О, спорт! Ти… хто насправді?

Ми з вами непохитно стоїмо на здавна всотаних засадах. Еге ж? Тоді, однодумці, давайте просто проконтролюємо розставлені маркери. Бо інколи таки не завадить упевнитись у справедливості банальних істин.

Приємні і навіть мобілізуючі відчуття викликає вигляд молоденької атлетки, котра біжить свої ранкові моціонні кілометри парковою алеєю, а ти чугипишся на давно обридлу роботу. Побіг би і ти за тією довгоногою стаєркою, та чи наздоженеш?.. Спорт? Нехай.

Серце заходиться від нестерпних ностальгічних спогадів, коли вдається на часах і просторах раптом набачити зграйку сільських хлопчаків, котрі ганяють м'яча не вельми витоптаним, місцями забур'яненим вигоном. А ти вже й на воротах би не встояв... Спорт? Авжеж.

Цокаєш язиком від захвату, коли Вірастюк, ще не мобілізований ідіотами, пре на мотузці одиницю рухомого складу залізниці. Чи згадуєш дядька Махтея, нашого коваля, котрий, було, як підіп'є, на «спорньом» виважував спиною майбутнього колгоспного бугая-запліднювача. Спорт? Ну, десь так.

Одвічне протистояння між аматорським і професійним спортом має своєю квінтесенцією всесвітні олімпіади. Коли Кубертен; о, спорт, ти – мир; вище, далі, сильніше; п'ять кілець; чия форма гарніша. Коли навіть країни, які ніяк не відбудуться, з останніх сил пнуться в організатори і кидають собаці під хвіст державні бюджети. Коли навіть від африканських племен очікують на припинення стрілянини без заклику Зеленського і правлять бал м'язи і гомілкостопи, а мізки здебільшого  відпочивають.

І куди оком не кинь – на тебе щириться мамона. Олімпійські сантиметри, секунди, голи і бали, прикриті лощеними фразами про велич тіла і духу, долі, кинуті на олтар престижу націй, цинічно   конвертуються в ходові валюти, наразі – в юані, єни та долари.

Але ти, підхоплений хвилею нічим не обумовленого патріотизму, ніби божеволієш у націоналістичному ражі, рахуєш можливі медалі з твердим переконанням, що у разі здобуття «золота» нашими у пляжному волейболі тобі підвищать зарплату.

Нинішня, Токійська олімпіада буде черговим етапом боротьби світових фармкомпаній за першість у 33 видах спорту. Її (боротьби) запал вже відчула й українська триатлоністка Юлія Єлістратова – співвітчизницю усунули від змагань за рішенням Всесвітнього антидопінгового агентства (WADA) за стимуляцію олімпійської надії забороненим допінгом.

Комусь треба пояснювати, що «золото», «срібло» і «бронзу» у всіх видах поділять компанії, які найбільш вдало замаскують мельдоній під цитрамон?

P.S. Спроба конкретики. Уявімо, що Міжнародний олімпійський комітет визнав свою безпорадність і з вигуком: «Та пропади воно усе пропадом!» зняв табу на мельдоній і його дженерики.

Стрибуни у висоту злітають на шість з половиною метрів, стаєрів на стометрівці не встигають фіксувати секундоміри, боксери вбивають один одного у першому раунді, стрибуни з жердиною зникають у хмарах, важковаговикам млинці на штангу подають козловими кранами. Росія повертається на олімпійський п'єдестал.

І що?! Утишиться Ель-Ніньйо? Розвидниться у 73 відсотків душевнозелених? Хліб подешевшає? Коломойський добровільно сяде до американської буцегарні? Путіна чорти заберуть? Вгамується Верещук? Чи на Кобищани завезуть ковбасу по 2.20 і монпансьє в жерстяних коробочках?

За великим рахунком, при згадці про Токійську Олімпіаду ми теж  сповнюємося приязню до спорту як такого, сподвижника Кубертена і особисто до Юлії Єлістратової.

Більше того, навіть готові повірити чоловікові останньої, пану Турбаєвському, котрий наявність допінгу всередині дружини пояснив прикрою помилкою медперсоналу при вакцинації напередодні – якась дурепа влила мельдоній замість Pfizer'у. З ким не буває.