Ото зморозив!
Пояснення фортелю Олександра Олександровича (у народі – СанСанича) Мороза з його походом у президенти немає. Можна лише припускати, що подвигло бувалого у бувальцях дідуся на екстраординарний вчинок – гіпертрофоване самолюбство, тест на затребуваність лівої ідеї, нестримне бажання підсобити бюджету країни двома з половиною мільйонами гривень, парі з дачним сусідою? Щось вікове, одведи господи?
Роздивляючись все ще задовгий на сьогодні список охочих порулити найбільшою з-поміж чисто європейських країн, виокремлюємо наступні спонуки.
До першої категорії реальних політиків, котрі йдуть на вибори усвідомлено, мають яку-не-яку програму, електоральний ґрунт і партійні структури, ми відносимо (алфавітно) Юрія Бойка, Олександра Вілкула, Анатолія Гриценка, Руслана Кошулинського, Петра Порошенка, Юлію Тимошенко. Декого, якби наша воля, ми й на постріл з рогатки не підпустили б не те що до перегонів, а й власне до України. Але то таке – винайдемо щось ліпше демократії, передавимо гнид заздалегідь.
До другої, теж нечисленної групи булавошукачів належать дистильовані популісти, у чиїх гаслах міфологія повністю витіснила здоровий глузд. Вже навіть з маргиналами не спрацьовує маячня про виведення країни на передові позиції у переліку найщасливіших громад за версією World Happiness Report за тиждень-другий, про «шведські» пенсії за «шведським» столом у нашому вишняку з хрущами, про сливе безплатні гази і корів з телятами у кожному дворі з міськими включно. Рейтингові відсотки у межах опитувальної похибки демагогів Олега Ляшка, Іллі Киви, Сергія Капліна настійно вимагають перегляду основних позицій лівацтва. Плебсу подавай повну халяву! Коли на те пішло, бажано й з МАРУВ познімати рештки негліже. Дайош повноформатне «зрєліще»! Тим паче, що молода розкріпачена дівка ладна на все задля миру в Україні.
Слід зазначити, що симптоми популофільства даються взнаки й у переважної більшості кандидатів з першої групи. Підсідають на голку партійні вожді: тому бракує витримки, тому – економічної освіти, іншим – патріотизму.
Скіфською бабою бовваніє посеред Української лісостепової зони нестандартний для виборчих забігів КоЗел. До речі, ЗеК теж доволі впізнавано і аксіоматично – від перестановки складових… У нього немає попередників. Ще ніколи вітчизняними теренами не кермував блазень. Були всякі і за княжої доби, і за Гетьманщини з Руїною, і УНР дрова ламала, і за новітніх часів є з кого пореготати, але щоб професійного скомороха вперто нав'язували 40-мільйонній країні?! До 2019 бог милував. У 2019 накотило. Це ж як треба співвітчизників не поважати!
З четвертої групи 30+n кандидатів ми когось вже знали, а хтось встиг і набриднути по осьдечки. Хоч більшість прізвищ з цієї глевкої маси президентського напівфабрикату донедавна були не знайомі загалу, спільним знаменником для них є соті частки відсотка, які дехто вже набирав у попередніх серіях, а решті більше ніяк не світить у цій.
Світоглядні уподобання автора наполягають на виокремленні у цій групі декількох осіб, з котрими сходив би у розвідку, чиї заявлені пріоритети не викликають осуду і є проукраїнськими. Лише гола прагматика в оцінці шансів Смешка, Наливайченка, Добродомова, Безсмертного змушує демократа робити ставку на більш прийнятну кандидату. Їх об'єднання під прапорами Гриценка додасть клопотів топ-трійці.
У шерензі шевченків (обох), кармазіних, богословських, мураєвих з риговановими et cetera прискіпливе електоральне око вихоплює постать О.О. Мороза. Чого Ви тут, Олександре Олександровичу, шановний? Шансів зробити Україну Швецією у Вашого соціалізму було неміряно, але ж не вийшло. Логічно припустити, що або такий сам по собі Ваш пустоцвіт-соціалізм, або його вожді – трутні, себто на діло нездатні.
Смішними, як на посполитого, здалися нам заклики кандидата до ковельців, з чийого міста почався передвиборний тур пана Мороза. Як на нас, авторство 30 книжок, які ніхто крім дуже близьких поетові читачів не бачив; вісім літературних премій містечкового штибу; досвід, який, на думку самого О.О., тягне на «історичний»; конспірологічні фантазії щодо заокеанського управління Україною – слабенька мотивація. Не знаємо, як ковельці, але ми би образилися: пан Мороз усіх містян, крім своїх непитущих однопартійців, звинуватив у зловживанні алкоголем. Цитуємо: «Тому я йду до вас просити, щоб ви звернулися до своїх колег – протверезійте, бо ми йдемо до катастрофи». Бачимо певну алогічність у висновках соціаліста, адже світовий досвід схиляється до протилежного – катастрофу легше перележати у нетверезому стані.
Ще О.О. Мороз хвалиться унікальною особливістю власної виборчої програми. Суперники щосили вправляються у деталізації майбутніх кроків на жаданій посаді, а наш ретросоціаліст йде у президенти, щоб … навіки поховати цей антиукраїнський, антисоціальний, ненависний усьому народові інститут президентства, від якого у нас усі нещастя.
Якщо подібними, перепрошуємо, дурничками і обмежиться аргументація кандидата, СанСаничу цьогораз не подолати навіть планки на висоті 2010 року – а тоді йому вдалося підстрибнути мало не на 0,4 відсотка.
Вадим Демиденко
