ОУН на Донбасі: страшна правда для ворогів
Діяльність ОУН викликала спротив німців, адже українці створювали реальну альтернативу німецькій владі.
Переважна більшість українців вірять у байки радянської пропаганди, що буцімто ОУН, УПА, бандерівці – це суто тема Західної України. Однак правда зовсім інакша.
Мережа ОУН була широко розвинена по всій території України та далеко за її межами. Натомість у вирі сьогоднішніх подій на Донбасі, коли місцеві запроданці у 2014 році закликали боротися проти «бандерівського геноциду», варто згадати про підпільну діяльність ОУН на території Донеччини та Луганщини у часи Другої світової війни й після неї.
Поява мережі ОУН на Донбасі не було чимось неочікуваним, як це може здаватися на перший погляд. До 40-их років XX століття на східних теренах України активно діяли українські організації, навіть у часи радянської окупації. Зокрема мова йде про районні осередки Просвіти, парафії Автокефальної церкви та українську пресу. У 1927 році з метою українізації Донбасу в Мар’їнку було переведено Пирятинський педагогічний технікум, який невдовзі став ковальнею для керівних кадрів ОУН у цьому регіоні.
Згодом більшовики почали ліквідовувати українські структури, адже розуміли, що українізація може призвести до повстання. Безперечно, що в часи геноциду в 32-33 роках багато українців було знищено за антирадянські настрої, що також додало мотивації створювати організацію для захисту народу.
Осередки ОУН на карті
Восени 1941 року на Донбас заходить група ОУН (Бандери), яких було буквально 12 осіб. Центром було обрано Красногорівку, адже там був педагогічний технікум та менше поліції. Деякі учасники групи пішли у Сталіно (колишня назва Донецьку), Волноваху, Краматорськ та Слов’янськ. Оунівці відразу почали очолювати поліцію та місцеві органи влади, що діяли під час німецької окупації.
Однак ця група проіснувала до 1942 року, а потім була розкрита німецькими розвідниками та арештована. Цікаво буде згадати, що в Горлівці, яка сьогодні перебуває в окупації, член ОУН Іван Голуб організував газету «Український Донбас», але невдовзі був викритий та висланий з регіону. Як згодом стало відомо, що Голуб був причетний до німецької розвідки, за що був ліквідований Службою безпеки ОУН у 1944 році.
Інша група, що зайшла на Донбас, була мельниківська. Відразу варто зауважити, що на цьому терені конфлікту між бандерівцями та мельниківцями не було. Члени ОУН зуміли організувати першу поліцію в Сталіно. Вони навіть намагалися організувати осередок ОУН в Таганрозі, але українці цього міста були пасивні.
Завдяки тому, що оунівці проникали до органів влади та поліції, відбувалася українізація Донбасу. Таким чином бургомістрами (тобто міськими головами) були члени ОУН у Костянтинівці, Ольгинці, Волновасі, Маріуполі, Макіївці та Авдіївці. У жовтні 1942 року в Луганській області було видано указ про державність української мови на всій території Луганщини. Цікаво буде знати, що такі райони, як Добропільський, Костянтинівський, Слов’янський, Ольгинка, Волноваха, Маріуполь, Авдіївка (яка сьогодні абсолютно зрусифікована), Горлівка, Попасна — це райони, які перше, що прийняли, — це закони про мову.
За участю ОУН було поновлено майже 600 шкіл у 12 районах Донецької області. У Слов’янському районі було 52 українські школи, у Костянтинівці — 49. У Горлівці були українські гімназії. До того ж, на Донеччині тисячними тиражами друкували «Читанки» та «Букварі».
У Донецькій області із 35 районів оунівці мали 18 районних організацій. Варто підкреслити, що з усієї кількості членів ОУН галичанами були приблизно 10%. Безсумнівно діяльність ОУН викликала увагу німців, адже українці створювали реальну альтернативу німецькій владі.
Однак після повернення радянської окупації все наближалося до краху. Причиною став той факт, що в ОУН проникло дуже багато агентури НКВД. Наприклад, із 5 керівників ОУН Донецької області як мінімум двоє були радянськими агентами. Після війни на терені почалися масові арешти членів ОУН. Кількість арештованих оунівців до 1958 року на Донбасі була близько 320 осіб.
Найцікавішим є той факт, що восени 1950 року найшли криївку під Горлівкою, а в 1951 році біля Слов’янська. Ще були криївки у Добропільському районі. У 50-их роках НКВД регулярно проводило обшуки та арешти членів ОУН, останнього оунівця Янковського було затримано в Дзержинську (нині Торецьк) у 1958 році.
Схема криївки ОУН
Зрозуміло, що ця історія є маловідомою для більшості українців не тільки Донбасу, але і всієї України. Однак саме вона змушує нас переосмислити свій погляд на східні терени України. Прояви російської культури та антиукраїнських рухів на Донбасі є лише наслідком шовінізму. Донеччина та Луганщина за своєю ідентичністю є українськими, і це ми вкотре побачили під час російсько-української війни, коли багато мешканців Донбасу поповнили ряди добровольчих формувань та Збройних сил України. Вони стають мимоволі спадкоємцями ОУН, бо продовжують боротьбу за український Донбас.
