П’ять кас Міноборони на крові

Справжня, невидима для пересічного громадянина битва за Міністерство оборони України ніколи не стосувалася впровадження стандартів НАТО, прозорості закупівель чи прискорення постачання зброї на фронт. Це була і залишається цинічна війна за найголовніше — монопольний контроль над найбільшою фінансовою касою держави, що воює.

Поки суспільству через екрани «Єдиного марафону» згодовують глянцеві англомовні презентації про «цифровізацію», «боротьбу із совком» та «реформи», за лаштунками оборонного відомства вибудувано жорстку, замкнену і практично неприступну систему. Вона працює не на забезпечення солдата в окопі. Вона працює на інтереси тіньового контуру, який перетворив закупівлю зброї, екіпірування та продовольства на багаторівневий бізнес-стартап на крові.

Архітектори цієї системи — не випадкові чиновники. Це цілком конкретні оператори владної вертикалі, серед яких ключові ролі відведено Рустему Умєрову та Арсену Жумаділову.

Рустем Умєров роками виконував роль головного інтелектуального фасаду цієї групи. Зображуючи «прогресивного технократа» та «блискучого перемовника», він слугував ідеальним щитом від незручних запитань західних донорів. Проте його реальна функція всередині країни полягала в іншому — забезпечувати політичний «дах» для рейдерського захоплення оборонних ресурсів і легалізувати кулуарні домовленості.

Найяскравішим і водночас наймоторошнішим доказом цієї мафіозної механіки став епізод, який у будь-якій цивілізованій країні закінчився б негайними арештами всіх фігурантів, але в наших реаліях став лише гучним свідченням на засіданні Тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради у травні 2026 року.

Під час офіційного засідання, під стенограму, було підтверджено дику для держави, що воює, річ. У липні 2025 року, поки фронт захлинався від нестачі ресурсів, міністр оборони Рустем Умєров свідомо перетворився на елітного водія для свого підлеглого. Щоб уникнути офіційних кортежів, записів у журналах охорони та зайвих очей, міністр власноруч сів за кермо і таємно доправив очільника оборонних закупівель Арсена Жумаділова на закриту вечерю.

Локацією для вирішення долі ЗСУ стали не захищені бункери чи кабінети на Повітрофлотському проспекті, а елітна київська квартира олігарха Тімура Міндіча. За словами самого Жумаділова, приміщення було облаштоване як справжній «ресторан закритого типу» — із вишколеними офіціантами, вишуканими стравами та повною ізоляцією від зовнішнього світу й війни.

Саме там, у компанії Міндіча, Умєрова, Жумаділова та ще одного невідомого громадянина «Ізраїлю», працювало справжнє тіньове Міністерство оборони. Це не була робоча нарада. Це був класичний звіт найманих менеджерів перед своїм реальним босом.

У цій квартирі не Умєров диктував державні умови — там Тімур Міндіч прямо вирішував долі мільярдних контрактів на закупівлю бронежилетів для ЗСУ. Міністр у цій мізансцені виконував роль мовчазного гаранта: його присутність демонструвала Жумаділову, що вказівки олігарха мають силу міністерських директив.

Коли робота Умєрова в Міноборони перетворилася на репутаційну катастрофу через провалене будівництво фортифікацій, критичний дефіцит снарядів та «Міндічгейт», система його не покарала. Вона його евакуювала. Призначення Умєрова головою Служби зовнішньої розвідки (СЗР) — це не кадрове підсилення спецслужби. Це надання елітного недоторканного сховища людині, яка тримає в голові схеми фінансових потоків Банкової.

Якщо Умєров був політичною парасолькою, то Арсен Жумаділов став безпосереднім оператором і «головним касиром». Спочатку Жумаділов очолив ДП «Державний оператор тилу» (ДОТ), підім’явши під себе харчі, форму та паливо. Але системі цього було мало. Поза її контролем залишалася «Агенція оборонних закупівель» (АОЗ) на чолі з Мариною Безруковою, яка розпоряджалася астрономічними сумами, виділеними на зброю та дрони.

У січні 2025 року Умєров реалізував брутальний силовий сценарій: демонстративно проігнорувавши рішення незалежної наглядової ради, він усунув Безрукову. На її місце поставили Жумаділова. Отже, одна людина разом зі своїм незмінним радником Ісмаїлом Халіковим отримала абсолютну монополію над усім кровообігом Збройних Сил. Закупівлі як тилового майна, так і зброї штучно зосередили в руках одного лояльного менеджера. Це не реформа. Це узурпація оборонного бюджету.

Щоб зрозуміти, чому критично важлива зброя місяцями не доходить до фронту, треба розібрати механіку так званого «п’ятиступеневого контролю». На папері це подають як багаторівневий захист від корупції. На практиці це п’ять закритих шлюзів, на кожному з яких треба «домовитися» — занести, — щоб товар узагалі зрушив із місця.

1. Перша каса: Командування Сил логістики ЗСУ (КСЛ). Це командування веде облік майна. Якщо тебе не внесли до цієї бази, тебе інституційно не існує. Звичайний обліковий список перетворено на перший фільтр допуску. Ексочільник КСЛ Карпенко залишив по собі кримінальний шлейф: схеми з бракованими боєприпасами Павлоградського хімічного заводу (ПХЗ) та дефектними боєприпасами «МОА» для дронів.

2. Друга каса: оперативне планування Генштабу. Тут вирішують, що фронту потрібно негайно, а що може почекати. Домовився — потрапляєш у пріоритет № 1. Не знайшов підходу — твоя заявка стоїть у хвості місяцями, поки піхота гине через нестачу вогневої підтримки. Тепер ці авгієві стайні має розгрібати новий очільник Генштабу Скибюк.

3. Третя каса: Центральне управління оборонних ресурсів Генштабу ЗСУ (ЦУОР). Це найвагоміша аналітична ланка. Саме вона беззаперечно вирішує, чи потрібна закупівля і якою має бути її ціна. «Заніс» — і до космічного кошторису питань не виникне. Ні — закупівлю заблокують під надуманим приводом «завищеної вартості», хоча ринок ніхто навіть не аналізував.

4. Четверта каса: Департамент військово-технічної політики МОУ (ДВТП). Кабінет, що безроздільно тримає закритий від суспільства бюджет. Немає домовленості — чуєш вічне «грошей немає». Є домовленість — мільярди знаходяться миттєво.

5. П’ята каса: Агенція оборонних закупівель (АОЗ). Фінальний підпис і виплата грошей. Удільне князівство Жумаділова та Халікова. Остання каса на виході, де замикається коло кругової поруки.

Якими є наслідки злочинної діяльності для ЗСУ?

Ця закрита екосистема, заточена виключно на максимізацію прибутку одного олігарха, продукує катастрофічні наслідки для фронту. Провали відбуваються за обома напрямами роботи Жумаділова — як через ДОТ, так і через АОЗ:

• Понад 5 000 бронежилетів, які провалили балістичні випробування, але все одно надійшли до військ, — прямий наслідок тієї самої закритої вечері Умєрова, Жумаділова та Міндіча. Життя солдата розміняли на маржу.

• Провал ДОТ із постачанням хімічних грілок узимку 2025–2026 років залишив солдатів в окопах напризволяще. А «прозорі торги» на харчування перетворилися на токсичний хаос: великі цивільні ритейлери відмовилися брати в них участь, і ринок забезпечення харчуванням знову повернули під контроль старих тіньових «харчових баронів».

• Попри кричущі висновки аудиту 2024 року щодо дефектних снарядів із ПХЗ, Агенція холоднокровно продовжила закуповувати таку саму браковану продукцію у 2025 році, оскільки це відповідало інтересам тіньового куратора.

• Параліч артилерії через дії АОЗ. Поки фронт волає про снарядний голод, АОЗ штучно затягує укладання контрактів на постачання далекобійних 155-мм боєприпасів, торгуючись щодо умов.

Треба перестати гратися в термінологію. Те, що вибудували Умєров, Жумаділов та їхні куратори з Офісу Президента, — це не «недоліки управління» і не «бюрократія». Це свідомий системний саботаж обороноздатності країни.

Боротьба за Міноборони була битвою за збереження цих п’яти кас. Вони створили ідеальну машину грабунку, у якій суб’єктивне рішення одного «касира» коштує тисяч життів на лінії бойового зіткнення. Поки ворог щоденно розбиває наші позиції російським чавуном, ця система працює не на фронт, а виключно на збагачення власних бенефіціарів.

Де-факто саме Міндіч та Єрмак сьогодні є тіньовими міністрами оборони України. Вони створили ідеальну машину, у якій суб’єктивне рішення їхніх найманих «касирів» коштує тисяч життів на лінії бойового зіткнення.

Поки росіяни вбивають відкрито, це злочинне угруповання робить те саме в тилу, прикриваючись посадами та патріотичними гаслами. І доки ця монополія не буде розгромлена, а її реальні власники та оператори не сядуть за державну зраду, Україна продовжуватиме оплачувати прибутки Міндіча кров’ю власної піхоти.

Джерело