Пам’яті Віктора Гвоздя
Несподівана смерть В. Гвоздя болем відгукнулася в серцях багатьох колег і друзів
На 63-му році передчасно пішов із життя Віктор Іванович Гвоздь – військовий і державний діяч, дипломат, багаторічний керівник воєнної і зовнішньої розвідок України
Трагедія сталася 28 травня під час його перебування на відпочинку у Арабській Республіці Єгипет, де він займався дайвінгом. Чергове занурення зі спорядженням на велику глибину виявилося останнім у його житті. Рятувальники витягнули уже бездиханне тіло з води, і невдовзі лікарі констатували смерть.
Несподівана смерть В. Гвоздя болем відгукнулася в серцях багатьох колег і друзів, з якими він пліч-о-пліч починав свій шлях у розвідці, перебував у миротворчих місіях за кордоном, служив на різних посадах, займався громадською діяльністю, тих журналістів, кому він давав численні коментарі та інтерв’ю як знаний експерт у сфері національної безпеки і геополітичних досліджень.
Віктор Іванович Гвоздь прожив цікаве, насичене багатьма подіями життя. Він народився 24 травня 1959 року в Тернопільській області. Закінчив Київське вище загальновійськове командне училище імені М. Фрунзе (1981 р.), юридичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1997 р.), магістратуру Київського університету економіки і права (2005 р.), Воєнно-дипломатичну академію (2009 р.).
Його послужний список красномовно говорить сам за себе. Із 1981 по 1993 рік проходив службу на командних та штабних посадах в частинах і підрозділах розвідки Збройних сил СРСР і України. У 1993–1995 роках брав участь у миротворчих операціях ООН на території колишньої Югославії. У 1996–1999 роках обіймав посаду аташе з питань оборони при Посольстві України в Хорватії та Боснії і в Герцеговині (за сумісництвом). У 1999–2000 роках був заступником начальника Військово-дипломатичного управління Міністерства оборони України. Із 2000 по 2003 рік був представником Міністерства оборони України при Постійному представництві України при ООН (США). Із січня 2008 по серпень 2010 року обіймав посаду начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Із лютого 2014 по квітень 2016 року очолював Службу зовнішньої розвідки України. Володів англійською, хорватською, сербською, китайською мовами.
Керівники розвідки із такою фаховою освітою, знанням іноземних мов і таким послужним списком – це по праву військова еліта для будь-якої держави. В Україні він також був неабияк затребуваним. І хоч мінливий час і політична кон’юнктура вищого політичного керівництва країни у різні періоди української історії одних віддаляла від управління такими ключовими відомствами, як розвідка, а інших наближала, усе ж наставав час, коли саме професіонали виявлялися тими, хто міг реально оцінити складну ситуацію, наявні ризики і оперативно вживати необхідні заходи.
Так сталося і у 2014 році. На той час В. Гвоздь уже кілька років як був звільнений із посади начальника ГУР МО України. Працював на різних посадах в інших структурах. Але уважно стежив за усим, що відбувалося в країні і щиро вболівав за долю України. У період Революції гідності він, як і чимало інших небайдужих, неодноразово бував на Майдані й піднімався на сцену. Ще на початку грудня 2013 року долучився до звернення ветеранів воєнної розвідки Збройних Сил України, у якому йшлося про те, що жорстоке побиття молоді – злочин, якому немає пробачення. «Ми, ветерани військової розвідки, звертаємося до вас, наші побратими, з проханням підтвердити свою відданість Українському народу і засудити дії злочинців як у спецформі, так і без неї», – наголошувалося у тому посланні. А один з останніх дописів, зроблених ним на сторінці у Фейсбуці 20 лютого 2014 року, звучав так: «Ситуація вже вийшла з-під контролю нинішньої влади. Подальша її ескалація тільки погіршує її шанси залишитися безкарною за те, що сталося…»
Уже за кілька днів після цього посту з’явилася Постанова Верховної Ради України № 777 від 24 лютого 2014 року такого змісту: «Враховуючи фактичне самоусунення Президента України від виконання своїх повноважень, усвідомлюючи відповідальність за ситуацію в державі, в тому числі необхідність забезпечення національної безпеки України, Верховна Рада України постановляє: призначити Гвоздя Віктора Івановича Уповноваженим по контролю за діяльністю Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України та розвідувального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону».
А невдовзі він очолив Службу зовнішньої розвідки України. Упродовж короткого терміну за його рішенням було повністю оновлено керівництво Служби, зокрема, звільнено всіх заступників голови СЗР України, а також низку керівників окремих департаментів, управлінь, їхніх заступників тощо. На їхнє місце призначили інших фахівців, відданих ідеї збереження цілісності Української держави, частина з яких пройшла школу воєнної і прикордонної розвідок.
Це внесло певні корективи в стиль роботи, підходи до вирішення пріоритетних завдань і дало змогу у складних умовах російської агресії згуртувати особовий склад та на патріотичній основі скерувати службову діяльність підрозділів СЗР України на якісне виконання пріоритетних завдань зі здобування інформації, необхідної військово-політичному керівництву держави. Зовнішня розвідка одразу ж з перших днів російської агресії вносила конкретні пропозиції, як діяти в кризових ситуаціях і моделювала можливі сценарії розвитку подій.
Фахівці зазначають, що в ті дні зовнішня розвідка дійсно була однією із небагатьох структур, в якій не помічалося розгубленості і яка видавала на гора пропозиції, що слід невідкладно робити. Щоправда, у ті буремні дні й місяці, як і в попередні роки, до окремих порад і доповідей розвідки не завжди, на жаль, дослухалися. Пройшов через це і В. Гвоздь. Але, як людина військова, він усвідомлював, що накази, настрої і уподобання вищого керівництва, не обговорюються. Тому наполегливо й послідовно робив свою справу, скільки йому для цього було відведено долею.
Попри все, він був оптимістом. Під час одного зі своїх виступів у ті роки у рідній для нього Військово-дипломатичній академії МО України, де він свого часу отримував магістерський диплом у галузі військового управління, зазначав: «Я глибоко переконаний, що ситуація у нашій країні нормалізується. Пройдуть часи якоїсь невизначеності шляхів розвитку України, зневіри, розчарувань. Вірю, що ми побудуємо справедливе суспільство, в якому торжество закону, шанобливе ставлення до людей і повага до них, загальнолюдські цінності, турбота про військових, захисників Вітчизни стоятимуть на першому місці. Звісно, що для цього нам усім треба багато і плідно попрацювати».
Вірний цим словам він залишився і після звільнення з посади Голови СЗР України. Не склав руки, а продовжував бути корисним і для розвідувального співтовариства країни, і для протистояння російській агресії на інформаційному фронті, і для донесення для широкого загалу правильного розуміння місця й ролі розвідки в сучасних умовах. Він знав, наскільки це гостра і специфічна зброя, і хотів, щоб це розуміли інші й могли на своєму місці у сфері державного управління цією зброєю користуватися.
В. Гвоздь розробив курс лекцій «Історичні, правові та політичні аспекти розвідувальної діяльності держави», які з великим успіхом читав у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», а також подібний курс лекцій під назвою «Розвідувальна діяльність як засіб реалізації зовнішньої політики держави». Його читав у Національному авіаційному університеті. Написав відповідну монографію і захистив докторську дисертацію. Багато часу віддавав керуванню Центром геополітичних досліджень «Борисфен Інтел». Підготував і видав книгу з історії зародження, становлення і розбудови воєнної розвідки – «Воєнна розвідка України на зламі другого тисячоліття».
Як експерта його запрошували на різні наукові конференції за кордон за профілем його попередньої діяльності. І скрізь він намагався у своїх виступах привернути увагу світової громадськості до подій в України, до її боротьби за повернення тимчасово окупованих територій Донбасу і Криму, говорив про гібридні методи ведення війни проти України і висловлював власне бачення, що їм слід протиставляти.
За коментарями до нього часто зверталися журналісти різних телеканалів та Інтернет-видань. У кадрі він завжди був цікавим, розсудливим, виваженим, ніколи не вдавався до емоцій, не переходив на особистості, не займався критиканством. Як був відповідальним державником на посадах, так і вже поза державною службою продовжував жити національними інтересами. Бо звик ще від лейтенанта служити Державі і народові, як це не звучить пафосно. І завжди мав офіцерську честь. Це в таких людей у крові.
За своєю вдачею він був людиною, яка завжди прагнула бути на перших ролях, могла керувати великим колективом і одержувала задоволення від того, що займається важливою роботою й перебуває на вістрі подій. Попри це життєвий і професійний шлях таких людей як Віктор Гвоздь – активних, діяльних, неспокійних – не завжди був прямим, без вибоїн і перешкод. Але він умів долати труднощі, підніматися над подіями, по-філософському сприймати життя. При цьому своїх переконань, поглядів, думок, активної громадянської і патріотичної позиції ніколи не змінював. Своїм не показним, а справжнім патріотизмом він запам’ятався багатьом.
Таким він назавжди залишиться в пам’яті колег, друзів і в історії української розвідки, якій присвятив усе своє життя. А його регалії – то як данина його багаторічної праці, які також багато про що свідчать, – генерал-лейтенант у відставці, доктор воєнних наук, заслужений юрист України, кавалер орденів «За заслуги» ІІІ ступеню і Богдана Хмельницького ІІІ ступеню.
Тож нехай йому буде світла і добра пам’ять за всі його діяння.
Колеги та побратими
Останній Бастіон висловлює щирі співчуття рідним, близьким та колегам з приводу передчасної смерті Віктора Івановича Гвоздя.
Нехай добрий, світлий спомин про Віктора Івановича назавжди залишиться у серцях рідних, близьких, колег, усіх, хто його знав, любив та шанував.
Сумуємо разом з Вами, підтримуємо в годину скорботи.
