Пам'ятаєте майже чарівну, казкову перемогу збірної Данії на Євро 92 ?
У цієї казки є й інша сторона, але вона не весела, більш того страшна, але божественна.
У 1992 році з політичних причин збірна Югославії була відсторонена від участі в турнірі, що проходив у Швеції.
Ця подія типовий «Чорний лебідь», призвела до того, що збірна Данії котра не потрапила на турнір та перебувала у відпустці, була запрошена замінити югославів.
Спочатку ніхто в Данії не повірив в цю новину, всі думали розіграш.
Потім не вірив в це тренер данців Ріхард Меллер-Нільсон, пізніше коли вже стало ясно, що це не розіграш, стали збирати данських футболістів з усіх курортів світу, справа це була дуже складною, хоча б тому, що футболісти думали, що це розіграш й вішали трубки.
З великими труднощами тренеру вдалося умовити футболістів прибути в розташування збірної. Наприклад Міхаель Лаудруп не приїхав, він, конфліктував з тренером, та не хотів переривати свій відпочинок, тим більше всі розуміли, що Данія їде на турнір в якості статистів.
Це розумів і Меллер-Нільсон, тому він попросив футболістів не переривати відпочинок, позаяк після трьох ігор кожен зміг би продовжити його. У команди не було ні плану тренувань, ні аналізу суперників, взагалі нічого не було. Ідея була в тому, що вийдемо на поле, торкнемося м'яча, а там видно буде, що робити далі.
Так само від чемпіонату спочатку відмовився Кім Вільфорт, причина жахлива, його маленька дочка вмирала в лікарні для хворих на рак. Тренер і команда розуміла в якому жахливому стані перебуває батько Вільфорт. Йому було запропоновано будь-які умови, які він сам вибере. Він відмовився.
Але, хворій дівчинці стало краще, і вона і разом з дружиною Кіма, попросила його поїхати на чемпіонат. Тренер Нільсон, дозволив Вільфорту після матчу відразу повертатися в Данію, благо все було дуже близько.
Перший матч Данія грає внічию з англійцями, в другому програє Швеції, дитині стає погано, і в перерві дружина просить Вільфорта терміново повернуться в Копенгаген. Вільфорт збирає валізу, їде та просить товаришів його не чекати, він прийняв рішення покинути турнір. Всі все розуміють, Кім їде.
Матч з Францією він дивиться вже в лікарні разом з дочкою. Данія відкриває рахунок, Франція зрівнює, все йшло до вильоту, але в самому кінці Ельструп забиває Франції переможний гол.
Вільфорт бачить, як по всій лікарні лунають щасливі крики. Хворі, нещасні люди, яким залишилося жити майже нічого, люди стогнали, а хтось плакав від страшних болів. Лисі, худі, знесилені, і ті що втратили блиск в очах, раптом оживають, і він бачить навколо щасливих людей.
Він бачить як у всіх палатах радіють, він бачить свою щасливу дочку. Вони забули про свою смертельну хворобу, вони щасливі, хоча б на час матчу, вони забули про свої муки. Вільфорт замикається в туалеті та ридає. Серце Вільфорта розривалося від радості й болі.
У півфіналі Данію чекає майже непереможна Голландія, це головний претендент на перемогу. У складі Ван Бастен, Райкард, Куман, Гулліт, Бергкамп, Блінд, Франк де Бур, Ван Брекелен, вони жадають перемоги, їм немає рівних. Вільфорт після прозріння в лікарні, і прохання хворих та прохання дочки повертається в збірну.
Він знає, він пам'ятає, для кого Данія грає, для кого він повинен забити, він пам'ятає, що саме зробить смертельно хворих людей хоч трохи щасливішими. Після основного часу 2-2.
Б'ють пенальті, Бастен пробиває жахливо. До точки підходить втомлений, змарнілий, у важкому психічному стані Кім Вільфорт.
Він дивиться в небо, дивиться в бік Копенгагена, б'є і забиває. На очах його сльози, адже він знає, що дочка і всі хворі зараз там в просочених смертю палатах, щасливі, і забули всі свої нещастя перед телевізором.
Данія в фіналі схожому на казку написану іншим данцем Г.Х. Андерсеном.
Після матчу він відразу їде до Данії, дочці стало зовсім погано. Семирічна Лін вмирала. Вільфорт відмовляється грати в фіналі, але його рідні та всі хворі клініки буквально виганяють його з палати та вимагають повернуться й виграти для них кубок Європи. Цього вимагає і дочка, коли знаходить в собі сили говорити.
Ви всі пам'ятаєте фінал з Німеччиною, данці рано відкривають рахунок, потім їх пресують німці, вони вже були близькі, що б зрівняти рахунок, але за 11 хвилин до кінця матчу Кім Вільфорт забиває свій найважливіший м'яч в житті, і робить мрію всієї нації реальністю.
Але він думав, тільки про тих, хто зараз там, вмираючи від болю та безвиході в ракових палатах, святкують успіх. Він розумів, що футбол та перемога виривали людей з їх болісного пекла. Він, ні, всі вони, вся команда, зробили це для них, для всіх них, та для вмираючої Лін.
Гол Кіма в фіналі німцям вважається одним з найбільш емоційних та трагічних голів в історії футболу.
Літня казка збірної Данії увійде в «золотий фонд» історії футболу.
Лін Вільфорт померла через кілька днів після фіналу. В останні години життя, вона сказала, що пишається батьком. Її мрія збулася Данія виграла, а тато був сильним. Вона мріяла перед смертю побачити літню казку збірної Данії, і вона її побачила.
Це була казка написана для неї, і для таких же як вона. Вони були щасливі тим літом.
Рік по тому після чемпіонату Європи у Кіма і Міни Вільфорт народилася дочка Рікке.
