У бою за станцію Крути народився міф про українських студентів. Їх нібито послав на смерть сам Михайло Грушевський захищати свою владу.
Цей міф курсує з іншим, що Крути – "українські Термопіли", де 300 студентів зупиняли наступ більшовиків. Насправді ж бій під Крутами є одним з прикладів української військової слави.
На той час Українська Центральна Рада переживала складні часи. Партія "миру" на чолі з Володимиром Винниченком перемогла позиції Симона Петлюри та Павла Скоропадського, які вимагали відновлення дисципліни та початку серйозної війни. Поки у Києві були дебати у стилі: «Чи воюємо ми з Совєтом народних комісарів?», – більшовицькі агітатори розбещували своїми словами українське військо.
Сили Української Народної Республіки танули на очах. Усю ситуацію погіршувало й погане керівництво міністра оборони – Миколи Порша, тож у такий тяжкий час на захист Вітчизни стали добровольці, юнкера та загони Вільного Козацтва.
Як і зараз, ворог почав свій наступ на Слобожанщині та на Донбасі. Ворог зі Сходу мав сильну підтримку "п'ятої колони" – соціалістів усіх відтінків та форм, які очікували приходу влади совєтів.
Українські війська були вимушені відступати аж до річки Дніпро, де очікували вступити в бій десь у районі Січеславу (нині місто Дніпро). Міхаіл Муравйов обманув українських стратегів і вирішив завдавати удар зі сторони Чернігівщини; його "кулаком" стали матроси Балтійського флоту та Червона ґвардія.
Спочатку українці мали зупинити ворога на станції Бахмач, але сили були не рівні тому сили ЦР УНР відступили, відтак Симон Петлюра вирішив зупинити ворога на станції Крути. Його сили складали студентський курінь, юнкера та Гайдамацький кіш Слобідської України.
Цих сил було достатньо не тільки аби захистити станцію, але й утриматися достатньо аби перекинути сили з інших напрямків. Спочатку на станцію відправили студентів та юнкерів, вони мали 16 кулеметів та 1 саморобний бронепоїзд.
За початковим планом, сили ЦР УНР мали відбити Бахмач і тримати оборону саме там, але Аверкій Гончаренко знав, що в Бахмачі є 2000 збільшовичених робітників, тому місцем оборони стали Крути. Гончаренко провів бій за усіма канонами військового мистецтва, – це було підтверджено слідчою комісією за часів гетьмана Скоропадського.
До пізньої ночі юнкера, студенти та загін Вільного Козацтва вів бій з більшовиками. Лише звістка про зраду куреня імені Тараса Шевченка заставила Гончаренка відступити.
Відступаючи, українські сили знищили можливість пересування ворога залізницею, що також уповільнило наступ більшовиків. На жаль, одна зі студентських чот попала в полон, де їх було розстріляно; їх тіла будуть переховані на Аскольдовій могилі у Києві.
У 2022 році на станції Крути знов був бій з москалями. Вони, як і їхні прадіди, очікували легкої прогулянки, але отримали гідну відсіч, й у зв'язку з цим відступили.
Так, ми взяли реванш за Крути 105 років потому, бо у сьогоднішній війні ми маємо краще керівництво, більшу підтримку, а також набагато свідомішу націю, яке не буде припадати перед ворогом. Ми переможемо, а хлопці які загинули під Крутами будуть остаточно відімщенні.
Автор – Валентин Краснопьоров, засновник громадської ініціативи "Останній Капіталіст"