Під рубрикою «Не читав, але засуджую».

Я ось думаю: це ж скільки треба було вкрасти на посаді Головнокомандувача Збройних Сил України, щоби й після звільнення «за станом здоров’я» (сподіваюсь, довідку ВЛК про непридатність до військової служби Залужний отримав безкоштовно, а не за 10-11 тис. доларів, як інші ухилянти) продовжувати утримувати особисту піар-службу й навіть видавати панегірики на кшталт «Залізний генерал. Уроки людяності»?

Колишня радниця Головнокомандувача ЗСУ зі стратегічних комунікацій (виявляється, є й такі посади, оплачувані з бездонних кишень українських платників податків), а нині – скромна трудівниця орального фронту мадам Долгоновська розродилась книжкою з розповідями про напівбожество, яке очолювало Збройні Сили України й ледь не виграло війну, якби б не заважало політичне керівництво. Кого саме Долгоновська називає «політичним керівництвом» - главу держави Андрія Борисовича Єрмака (нехай святиться ім’я Його!) чи читця-декламатора Вову Зеленського в книжці не уточнюється, але, виявляється, це воно, політичне керівництво, не дозволяло Головкому ЗСУ їздити на фронт і знайомитись з оперативною обстановкою. І навіть більше того – коли «залізний генерал» хотів здати без бою Соледар і Бахмут, оце саме «політичне керівництво» наказало йому боронити українську землю.

Напевно, з точки зору Залужного здати Соледар і Бахмут було простіше, ніж навести бодай якийсь лад у війську та завчасно підготувати фортифікаційні укріплення з флангів цих міст: кілька довготривалих вогневих точок у Бахмуті було споруджено лише з західного боку, звідтіля в місто заїжджало високе начальство, а не зі сходу, звідкіля наступав противник.

А навколо міста не було ані мінних полів, ані невибухових загороджень, ані навіть простих траншей. І як тільки «вагнерівці», захопивши Соледар, стали брати Бахмут «у лещата», для оборони міста з півночі був залишений один нещасний піхотний батальйон, а танкові та мотопіхотні бригади відведені подалі. При цьому навіть цей батальйон впродовж трьох тижнів чотири рази передавали в оперативне підпорядкування з однієї бригади до іншої, внаслідок чого утворився неймовірний організаційний безлад.

Про все це в Генеральному штабі ЗСУ знали й навіть розсилали у військові частини методички з аналізом того хаосу, що панував на позиціях.

Але «залізний генерал» ці методички, вочевидь, не читав, бо писав дисертацію на здобуття вченого ступеню кандидата юридичних наук (то пак доктора філософії у галузі права), намагаючись не тільки під час війни опанувати дисципліну, яку він раніше ніколи не вивчав, а навіть стати науковцем у галузі, до якої ніколи в житті не мав жодного відношення.

Сподіваюсь, що про цей науковий подвиг піарниця Залужного розповість у наступній книзі.

А зараз я докладаю сторінку зі зведення, яке Генштаб ЗСУ розіслав у військові частини в січні 2023 року, коли ще Соледар, всупереч побажанням Головкома ЗСУ, якось тримався – там описано, що стало причиною військової поразки. Звісно, висновків ніяких зроблено не було й за три місяці така ж доля спіткала й Бахмут.