Після Сум починається нова ера
Це ще не кінець, але це — попередження і його треба не просто почути, а назвати. Бо у тіні цієї тиші вже знову готуються ракети й «шахеди».
Серед жаху чергового теракту — ракетного удару по Сумах, що забрав життя дітей, лікарів, волонтерів — світ мав би консолідуватися. Але замість принципової позиції ми отримали загрозливу паузу.
Символічний акт солідарності — спільна заява «Великої сімки» — був заблокований адміністрацією президента Дональда Трампа під приводом «не нашкодити» переговорам із Кремлем. Це рішення стало не просто дипломатичним фіаско.
Воно засвідчило зміну цивілізаційного вектора. Коли країна, що довгі роки була уособленням захисту свободи, відвертається від правди — це не нейтралітет, а вибір на користь сили замість справедливості.
Адміністрація Трампа демонструє, що принципи можуть бути конвертовані в геополітичну валюту. Це — не обережність, зовсім ні, це — співучасть, причому свідома!
Відмова від правди: Америка, яка промовчала
Вбивство цивільних у Сумах мало стати безумовною межею. Порушення якої вимагає негайної, однозначної реакції, але США промовчали й не через необізнаність, а через холодний розрахунок.
Така тиша завжди має ціну. І вона завжди розраховується не у доларах, — а в людських життях. У Трампа не залишилось місця для правди — лише місце для угод.
Мова не йде про дипломатію у класичному розумінні. Йдеться про риторику транзакцій: якщо мовчання приносить геополітичну вигоду — воно стає офіційною позицією.
І цим самим руйнується сама основа західної політики — відповідальність перед людьми та цінностями. Реальна ціль чинного господаря Білого дому: не мир, а «придбання впливу»
Трампівська риторика про «мир» — це ретельно вибудуваний фасад. За ним — прагматична й цинічна мета: перетворити Україну на актив у великій грі за вплив.
Відмова від засудження РФ — це не жест компромісу, це сигнал: «Ми готові домовлятися про ваші ресурси, території, суверенітет — без вас». Це означає новий тип політики, де «миротворчість» — інструмент не примирення, а контролю.
Якщо хтось на Заході ще вірить у цінності як драйвер зовнішньої політики — цей прецедент має змусити їх переглянути свої уявлення. Бо насправді йдеться не про припинення війни, а про вигідну стабілізацію status quo на умовах сильнішого.
Демарш США як сигнал до «вісі зла»
Трамп не засудив путіна, але продемонстрував: зло може бути толерованим, якщо воно здатне стати союзником у грі проти інших. Це — потужний сигнал усім автократичним режимам: від Китаю до Ірану.
Досить бути корисним або небезпечним — і демократії знайдуть спосіб обійти власні принципи. Це — легалізація ревізіонізму; Москва, Пекін, Тегеран, Пхеньян — усі вони спостерігають і вчаться.
Світ, в якому мораль більше не має цінності, — світ, де втрачає значення саме поняття агресії. Якщо диктатури більше не отримують вирок, вони отримують натхнення, а якщо їхні дії не караються — вони стають моделлю для наслідування.
Після Сум починається нова ера — ера радикального перегляду уявлень про Захід, його моральну силу та реальну готовність захищати принципи. Цей момент не випадковий і не ізольований — він почався не лише з демаршу Трампа.
Зовсім раніше це сталося із багаторічного ерозійного процесу: торгівлі з диктаторами (як республіканцями, так і демократами), толерування «особливих умов» для агресорів, заміни цінностей геополітичними бартерними угодами. Європейці тут не також відіграли свою роль.
Суми стали лише триґером — кривавою крапкою, після якої світ уже не зможе вдавати, що баланс між правдою і вигодою ще можливий. З цього моменту ми спостерігаємо народження нового світового порядку, де мовчання більше не нейтральне, а токсичне.
І кожен — від дипломатів до громадян — має визначитися: ми співучасники тиші чи носії голосу. Саме цей вибір стане визначальним для наступного десятиліття.
Бо нова ера — це не про держави, це про людей, які більше не погоджуються на торгівлю совістю заради стабільності. А от Суми — точка біфуркації для світу!
Коли країна, що уособлює силу Заходу, обирає мовчання замість солідарності — це означає: правила більше не діють. Це момент, коли геополітика перетинає моральну червону лінію.
І ті, хто її перетнув, несуть відповідальність не лише перед союзниками, але перед історією. Тому світ, який мовчить перед лицем зла, сам стає його частиною.
Після демаршу Трампа зіпсована популістами Америка більше не може бути моральним арбітром. І світ має відповісти собі на наступні запитання:
- Якщо навіть вона відмовляється стояти на стороні правди — хто залишився?
- Якщо мовчання стало новою дипломатією — чи готові ми платити його ціну?
