Плескати язиком – це вам не корів доїти

На якийсь час ми виходили з-під бані цирку. Тут, за дверима, нормальне життя: люди заробляють гроші – хтось легально, інші – як уміють, хтось мліє від фіналу порожнього шоу-рейваху з чужими Україні «українськими», прости господи, тупуватими майбутніми зірками близькосхідного Євробачення, хтось намагається перемогти закон всесвітнього тяжіння і звести кінці з кінцями. Ще тут, за дверима – біда: гинуть українські хлопці від куль ординських зайд, і лихо – з-під бані цирку вирвався вірус масового божевілля, щодень клонуючи придурків.

Повернулися, а там усе, як у нашого Талалая:

«…адже на світі все те саме

і при вождях, і — торгашах.

Така ж надія на посіви,

те саме мило в букварі…».

Та ліричний переспів давньої мудрості про те, що нічого нового під Місяцем не знайдеш, грубо спаплюжила замішана на голому популізмі дійсність.

Ви, колеги, чули виголошену скоромовкою програму нашого найрадикальнішого пана на «112» у «Погляді на тиждень» 24 лютого? Якщо проґавили, ось посилання, посмійтеся чи поплачте: https://video-ua.112.ua/oleh-liashko-u-prohrami-pohliad-na-tyzhden-na-telekanali-112-ukraina-24022019-290244.html. Би ми так і не дійшли спільної думки з внутрішнім політологом – з отої олежиної лексичної «швидкої насті» сміятися чи плакати?

Цитуємо вистраждане лідером майстрів машинного доїння корів і клієнтів національної лотереї: «…реальна боротьба з корупцією, відновлення економіки, подолання бідності, комуналка не вище 20 відсотків доходів, збільшення зарплат, перерахунок пенсій, зміна виборчої системи, скорочення чисельності депутатів у Верховній Раді до 250…».

За усієї упередженості, а вона таки суттєво прималює образ горлопана й главаря з чегеварівською непідкупністю, знайти щось небажане для українця у спічах Олега Валерійовича не вдасться – там все гарно.

Хто з нас не хотів би пожити у змальованому радикалом Едемі?! Та Адам з Євою чкурнули б зі своєї райської нудоти з кисличками і лукавим змієм до ляшкового «міста сонця»! Аж фігове листя поздувалося б на причинних місцях наших першобатька з першоматір'ю.

От тільки й листя позносить з тих бідолах, хто поведеться на рецепти брехунця, у котрого жодне з гасел не має жодного зв'язку з життєвими реаліями – стоятимуть голі-голісінькі посеред української Венесуели. Все буде «те саме», лише у Мадуро – інше прізвище.

Циркова вистава триває, попереду ще місяць виборчої пандемії. Бачите, вождям же не порадиш попити настій «заткнигузна». Та й те, чи зупинить трав'яний народний засіб лексичний понос?

Нехай поносять? Відійдемо, щоб не забризкали.

Вадим Демиденко