Поки що місце за гральним столом вакантне.
Війна сама по собі не ціль для Кремля, а лише інструмент досягнення інших більш значущих для нього цілей
Лише через 100 днів після початку так званої "спецоперації" в Україні на поверхні починають з'являтися контури справді гігантської ідеї.
Як і очікувалося, війна сама по собі не ціль для Кремля, а лише інструмент досягнення інших більш значущих для нього цілей.
Ці цілі лише частково та опосередковано пов'язані з зовнішньою політикою. Всі ці дорослі розмови про загрози та тиск - не більше, ніж димова завіса. Хоча це дійсно актуальна тема для частини путінської геронтократії, хребет путінських еліт знає свою справжню ціну.
І це зовсім не тримання влади в руках клептократії, як зазвичай вважається в ліберальному середовищі. Цю проблему можна було б вирішити менш інвазивними способами.
В основі нового елітного консенсусу, який замінює посткримський, лежить ідея модернізації росії, перш за все технологічної. Саме тому, що це реальна ціль і справжній виклик, а зовсім не якась особистазабаганка путіна, Вейна, Мішустіна чи Кірієнка, Кремлю вдалося зібрати стільки різноманітних фракцій правлячого класу навколо своєї "нової політики".
Війна і всі пов'язані з нею труднощі в очах цього класу виправдовуються величчю мети росії - зробити великий технологічний стрибок з сировинного придатку до князів інформації.
путін виграв внутрішньоелітну боротьбу на цьому етапі не тому, що знову збудив патріотичне відчуття і натиснув педаль національного екстазу (хоча так і має бути), а тому, що запропонував концепцію модернізації (майбутнього) росії, у що вірила значна частина еліти сильніше, ніж у Навального або у "росію майбутнього" чи у вільну "росію майбутнього" Вільнюського форуму.
Поки еліти обрали більш реалістичне і наповнене "злою" росією майбутнє путіна - імперську, жорстоку, пошкоджену штиками та ракетами, для якої війна - нормальний стан і стимул для розвитку.
Не розуміти цього означає свідомо тримати себе в полоні ілюзорних уявлень про злого царя та його жалюгідних підданих, обманутих ним. Інша справа, що запропонована від імені путіна концепція модернізації ще більш утопічна і ще більш ілюзорна, ніж всі визвольні проекти опонентів режиму. Це по суті необільшовистський проект. Як і все другорядне, воно набагато поступається оригінальному.
Двічі практично і теоретично неможливо увійти в ту саму річку більшовизму, оскільки історичні умови, які свого часу надавали тимчасовий успіх більшовицькому модернізаційному ринку, давно себе вичерпали.
Саме утопічність цієї ідеї вийшла на перший план при незручній спробі представити її у форматі "зустрічі зі стартапами". Путін пообіцяв там не наступати на ті самі граблі, на які наступив СРСР, і тримати економіку відкритою.
В результаті він запропонував глядачам посидіти між двома стільцями. Тобто росія не буде себе обносити парканом (це добре), але при цьому поводитиметься так, що світовій спільноті не залишиться іншого вибору, крім як скинутися на той паркан і поставити його ззовні. І, до речі, щоб не було ілюзій, торгівля з Китаєм теж стагнується третій місяць поспіль. Взагалі, підхід дотепний: ми не будемо ізолюватися, а створимо умови, щоб інші безкоштовно ізолювали нас у палаті № 6.
Хоч би що там було, але особисто мені здається, що конкуренцію на консолідацію еліт нарешті виграє той, хто поб'є цю карту і запропонує замість плану модернізації путіна альтернативний і реальний план модернізації росії, в який би могли повірити головні фракції еліт, які сьогодні зібралися навколо путіна.
Поки що місце за гральним столом вакантне.
