День за днем минають ночі, а Донецький степ продовжує палати від артилерійських дуелей. Нині вони стали жорсткішими, бо ворог лютує...
«Будь бадьорим, як каучуковий м'ячик!», – заповідав нам з підступною іронією в інтонації старшина. А далі вписував позивні бійців у графік нічних чергувань.
Тож знеструмлення пильності було неприпустимим і на кону стояли життя побратимів з підрозділу. Сюжети днів струмували артеріальним фонтанчиком і згадка про конституційне "право на відпочинок" викликала щирий усміх.
Маститі карбовано відповідали на скиглення про втому битою фразою «Устал? Умрі!». А кожен новоявлений ранок затягував наші руки в центрифугу лихоманливих подій.
Для початку потрібно було забути слово "вихідні", без цього неможливо стати бійцем. Відтак за тиждень відкривалося розуміння, що сон це неймовірна розкіш.
А теплий душ – наркотичне блаженство, яке за перший місяць повномасштабки ми бачили лише двічі. Ніхто з нас не ностальгував за голівудськими фільмами, адже реалії буднів мали концентрованіший екшн і на порядок якісніші спецефекти.
Літаки, вибухи, гелікоптери, постріли... Це повертало кожного у полон підліткової ілюзії про відведену долею роль супергероя кінострічки.
Вроджене сприйняття часу щораз опинялося в глибокій комі, ніхто не стежив за змінами на календарі. Числа були відірвані від ліку і не мало жодного значення який день тижня дотліває в оптиці твого бінокля.
Назви місяців і уважність щодо дат лишилися на іншому березі життя. Його безнадійно затуманило враженням далекого минулого, яке розчинилося у періоді "до Великої Війни".
Тепер уся хронологія ділилася на світловий день і ніч. А доба на години, в які ти мусив заступити на чергування.
Назви місяців знесенсовились. І періодику року можна було звести до трьох загальних визначень: холодно, тепло, спекотно.