ПОЛТАВСЬКИЙ ЗЕМСЬКИЙ АРХІТЕКТОР ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ ШИРШОВ

Архітектура Полтави

Наприкінці серпня 1903 року Полтава святкувала урочисте відкриття пам’ятника Івану Петровичу Котляревському. У ці дні місто відвідали світочі української культури: М. Коцюбинський і В. Стефаник, О. Пчілка і Л. Українка, П. Мирний і О. Олесь та багато інших діячів. Усі милувалися і пишалися шедевром монументального мистецтва, що постав у Полтаві, на батьківщині поета. Погруддя Котляревського та горельєфи зі сценами з творів першого класика української літератури виліпив скульптор Леонід Позен, уродженець Полтавщини, юрист за освітою, митець за покликанням. Проте, сама скульптура не перетворилася б на прекрасний пам’ятник на полтавському бульварі без участі архітектора.

Архітектор монументу, Олександр Іванович Ширшов, окрім згаданого пам’ятника І. П. Котляревському, залишив по собі унікальний творчий спадок у Полтаві. Його витвори до сьогодні є знаковими об’єктами міського середовища і оцінені належним чином як пам’ятки архітектури, що перебувають під охороною держави.

Полтава – це особливий період у житті Олександра Івановича Ширшова. Тут він розпочав активну творчу діяльність, розправив крила як зодчий і великою мірою реалізував свій мистецький потенціал.

Олександр Іванович − росіянин, син оранієнбаумського купця 2-ї гільдії Івана Карповича Ширшова, народився у Санкт-Петербурзі у 1865 році. Хрещеним батьком хлопця був граф Григорій Олександрович Строганов, морганатичний чоловік доньки Миколи І, великої княжни Марії Миколаївни, з яким близько товаришував батько. Це знайомство допомогло Івану Карповичу отримати посаду управляючого конторою металургійних заводів Строганових у Нижньому Новгороді, куди родина Ширшових перебралася близько 1872 року і де оранієнбаумський купець у 1889 році завершив свій життєвий шлях.

Олександр був старшим з чотирьох братів – він і брат Павло стали архітекторами. Освіту здобував на архітектурному відділенні Санкт-Петербурзької Імператорської Академії Мистецтв з 1886 по 1893 рік, яку закінчив зі званням художника І ступеня та отриманням права на розробку будівель.

Перед тим, як приїхати до Полтави дипломованим архітектором-художником, Олександр Іванович повернувся до Нижнього Новгороду і присвятив себе професії, пов’язавши творчість із художнім чавуноливарним виробництвом Строганових. Він є автором проекту першого чавунного виставкового павільйону Киштимського гірничого округу для Всеросійської художньо-промислової виставки у Нижньому Новгороді (1896). Павільйон був відлитий майстрами Каслінського заводу.

Вже у 1899 році Олександр Іванович Ширшов обійняв посаду архітектора в Полтавській Губернській Земській управі, протягом 1900 – 1903 років він служив у технічному бюро будівельного відділення. За цей короткий час Олександр Ширшов встиг побудувати у Полтаві за власними проектами будівлі Державного банку (1897, вул. Соборності, 19), губернського акцизного відомства (1900, вул. Соборності, 24/15), товариства взаємного кредиту (1900, ріг вул. Гагаріна і Стрітенської, зруйнована), медичного протитуберкульозного товариства «Ромашка» (1901, вул. Пушкіна, 16, реконструйована). У 1903 році архітектор Ширшов благодійно запроектував п’єдестал пам’ятника І. П. Котляревському, відмовившись від гонорару. Тут доречно зазначити, що турбота і допомога були близькими Ширшову, недарма він разом з іншими поважними містянами кілька років (1901–1904) перебував у складі почесних членів Полтавського губернського Попечительства дитячих притулків, яке очолював Полтавський губернатор князь М. П. Урусов.

Олександр Іванович також міг би увійти в історію як творець будівлі Полтавського губернського земства, адже саме за проектом Ширшова до середини 1903 року був закладений фундамент і зведені стіни до підвіконь першого поверху. Лише після виступу у червневому випуску «Полтавського вісника» М. А. Дмітрієва з порадою оформляти головне чоло майбутньої будівлі земства у «стилі південноруської творчості», проект Ширшова, вже на той час перепрацьований архітектором В. М. Ніколаєвим, був відставлений задля оголошення творчого конкурсу на пошук іншого, відмінного від ренесансного, образного вирішення фасадів. Як відомо, у ньому переміг В. Г. Кричевський і за його проектом на базі обֹ’ємно-розпланувального вирішення Ширшова постав прекрасний витвір у дусі українського модерну.

Одна з найімпозантніших полтавських будівель Земельного банку (Першотравневий проспект, 10), зведених у стилістиці неоренесансу, також належить авторству Олександра Ширшова, (завершена будівництвом 1907 року). До ювілею Полтавської битви 1909 року архітектор разом із художником О. О. Більдерлінгом і скульптором А. Л. Обером, спроектував пам’ятник захисникам Полтавської фортеці та її коменданту О. С. Келіну.

Як амбітний архітектор-художник Олександр Ширшов брав участь і змагався за перемогу в архітектурних конкурсах на значущі будівлі. До прикладу, у конкурсі на проект просвітницького будинку Народної аудиторії на спомин про Миколу Гоголя у Полтаві він здобув третю премію. Але будувати за проектом-переможцем авторства О. Г. Трамбицького довелося все ж таки земському архітектору Ширшову (1898–1901).

Окрім Полтави Олександр Ширшов збагатив Миргород будівлею художньо-промислової школи імені М. В. Гоголя (1889–1892), Костянтиноград (нині м. Красноград Харківської області) – будівлями повітової Земської управи (1914) і земської лікарні (1911), Санкт-Петербург – прибутковим будинком М. Ф. Целібєєва (1904), Астрахань – особняком садиби В. І. Бойка (1915).

Після служби у Полтаві доля перекинула зодчого до Санкт-Петербургу, далі – на місце земського архітектора Костянтиноградського повіту Полтавської губернії. Наступна географія будівничого пролягає через Харків і Астрахань (1922).
У 1924 році Олександр Іванович Ширшов повернувся до Полтави. Наказом по Полтавському губвиконкому від 26 серпня його призначили на посаду «губерніяльного архітектора», на якій 54-річний зодчий, як він власноруч зазначив в анкеті, ймовірно, свідомо зменшивши свій вік, пропрацював до 29 липня 1925 року і був звільнений за скасуванням посади. Подальша доля архітектора Олександра Ширшова достеменно не відома. Скоріш за все з Полтави йому довелося перебратися до брата, архітектора Павла Івановича Ширшова, до Харкова. Там він працював у будівельному товаристві «Укрпайбуд», і, вірогідно, у 1920-х (1930-х) роках був репресований.

Для підготовки публікації використані матеріали джерел:

• Ханко В. Енциклопедія мистецтва Полтавщини. – П., 2015. – Т. ІІ. – С. 383384; Архітектори і місто / уклад. та ред. Бєлявська О. Ю. – П., 2018. – С. 174–175;
• Тимофієнко В. Г. Зодчі України кінця XVIII – початку XX століть: Біографічний довідник. - К.: НДІТІАМ, 1999. – С. 411–412;
• Акмен І., Лопатько В. Творча династія Ширшових в архітектурі Харкова першої половини ХХ ст. // 75 наук.-тех. конф. Харківського національного університету будівництва та архітектури. Тези доп. – Х.:ХНУБА, 2020. – С. 45–46;
• Портал Центра петербурговедения библиотеки им. В. В. Маяковского «Мир Петербурга» // сайт Центральной городской публичной библиотеки им. В. В. Маяковского.
• Рождение павильона // сайт города Касли.