Кожна наступна влада на Печерських пагорбах утискає обраний нею народ. Замість «хартії вольностей» нам постійно накидають ярмо.
«Ми, люди України, висловлюємо спільну волю створити справедливе суспільство, де кожен з нас матиме рівне місце за спільним столом», — можливо, так буде починатися Конституція України. Сподіваємося, вже після цієї війни.
Насправді ж — це преамбула народної конституції Ісландії, написана внаслідок спільного творчого чину ісландської нації. Проєкт народної конституції стартував після січня 2008 року.
Тоді ісландський поет і співак Гердур Торфасон під час виступу біля стін парламенту країни запропонував усім охочим підходити до мікрофону та висловлювати власну думку. Люди охоче згодилися.
Обов'язки громадян, які визначаються Основним Законом, будуть вільно виконуватись лише тоді, коли держава гарнантуватиме комплекс основних прав і свобод громадянина. Затямили посил?
Саме тоді цей Основний Закон стане для народу тим визначальним документом, «хартією вольностей», який варто захищати. Ставлення суспільства і держави кристалізуються у вигляді суспільного договору, що визначатиме права й обов'язки сторін.
Якщо порушуються права — не виконуються і обов'язки! Це проста істина договірних відносин: хоч на рівні простих людей, хоч на рівні фірм, хоч на рівні держави і суспільства.
Варто було вже зараз окреслити нариси цього суспільного договору: кому будуть належати після війни надра країни, земля, ключові активи... Хто буде вигодонабувачем діяльності спільного акціонерного товариства у вигляді держави.
Усе це потрібно для того, щоби наш народ не перетворився на міноритарного акціонера. Тобто, коли контрольний пакет акцій опиниться у обмеженого кола «мажоритаріїв».