Як показує історія, найчастіше покидькам щастить у виборній демократії. Вони використовують свободу слова, щоби набити кишені за кошт інших.
В 1957 році американський економіст і політолог Ентоні Давнс оприлюднив статтю «Економічна теорія політичної активності при демократії». На сьогодні вона є однією з найбільш обговорюваних і цитованих у галузі політичної економії.
Заокеанський науковець пояснював, чому демократія не працює і ніколи не буде працювати, а біля керма держави весь час опиняються чортзна-хто. Давнс стверджує, що виборцям просто не вигідно розбиратися у політиці:
Аби вивчити передвиборні програми численних партій і кандидатів, необхідно витратити багато часу. Щоби хоч якось розуміти, до яких наслідків призведе виконання цих програм, потрібно бути фахівцем в економіці, юриспруденції, освіті, екології, міжнародному праві та інші.
Більш того потрібно бути справжнім експертом. Оскільки програми багатьох кандидатів дуже схожі, потрібно розбиратися в тому, до яких наслідків призведуть дрібні відмінності, які містяться в цих програмах.
Тому, щоби дійсно правильно вибрати кандидата, який найкраще виражає інтереси виборця, йому потрібні знання, які відповідають науковим ступеням. (Зчаста дипломи про здобуття наукових ступенів купуються заради політичного піару).
Тому що один ваш голос майже нічого не змінює. Ймовірність того, що саме ваш голос стане вирішальним на виборах, прагне до нуля.
Можна витратити місяці й роки на вивчення політики та економіки, вибрати найкращого кандидата, проголосувати — і переконатися, що всі ці зусилля були витрачені даремно. А отже, виграв хтось інший.
Але нехай ваш голос дійсно виявився вирішальним і завдяки йому ваша партія чи кандидат перемогли. Навіть і в цьому випадку ви особисто майже нічого від цього не отримаєте.
Ситуація у країні та світі постійно змінюється, вносячи корективи в урядові програми, в бюджеті з'являються раптові діри. Їх потрібно латати, коаліційні партнери вимагають поступок, опозиція ставить палки в колеса.
Так що зазвичай політикам не вдається виконати й десятої частини передвиборчих обіцянок. Навіть ті, які вдається виконати, досить мало змінюють повсякденне життя більшості.
Тому, за демократії, кандидати формують свої передвиборні обіцянки суто для того, щоби виграти вибори, а не виграють вибори для того, щоб ці обіцянки впроваджувати в життя. Затямте це!