Такі постаті з'являються на світ рідко, поєднуючи у собі мистецький хист і талант політика. Мова про Ігнація Падеревського (1860-1941).
1892 року у Стенфордському Університеті 18-річний студент щосили намагався оплатити навчання. Він був сиротою і, не знаючи куди звернутися по гроші, йому спала на думку блискуча ідея: разом із другом вирішили провести музичний концерт на території кампусу для збору необхідних коштів.
Парубки звернулися до великого польського піаніста Іґнація Яна Падеревського, чий агент вимагав гарантовану плату у розмірі $2000 за фортепіанний концерт. Угода була укладена і студенти почали працювати над тим, щоби концерт відбувся.
Настав важливий день, але, на жаль, їм не вдалося продати достатньо квитків, адже загальна сума збору становила лише $1600. Розчаровані вони пішли до Падеревського і пояснили своє важке становище.
Вони дали йому всі $1600 плюс чек на решту $400, обіцяючи сплатити чек найближчим часом. «Ні», — сказав Падеревський, — «це не прийнятно», — і порвав чек, повернувши гроші.
«Ось ваші 1600 доларів. Будь ласка, відніміть усі витрати, яких зазнали під час збору. Також прошу зберігати гроші, необхідні для сплати зборів. І просто залиште для мене дрібну решту», — поважно висловився польський музика.
Парубки були здивовані та щиро йому подякували, бо це справді був невеликий акт доброти. Але навіщо Падеревському допомагати двом людям, яких він навіть не знав?
Кожен із нас стикається у своєму житті з подібними ситуаціями, і більшість розмірковує наступним чином: «Якщо я їм допоможу, що зі мною буде?». По-справжньому величні люди думають так: «Якщо я їм не допоможу, що з ними буде?».
Ось, чому вони не роблять цього, чекаючи на щось натомість; вони роблять це тому, що вважають це правильним. Пізніше Падеревський став прем'єр-міністром Польщі, бувши великим лідером, але, на жаль, коли завершилася Перша світова війна, країна була розорена.
Навесні 1919 року голодувало понад 1,5 мільйона поляків, і вони не мали грошей, щоб себе прогодувати. Славетний піаніст не знав, куди та до кого звернутися по допомогу, тому вирішив написати листа до Управління з продовольства та гуманітарної допомоги США.
Він чув, що був чоловік, на ім'я Герберт Гувер, який пізніше став американським президентом. Гувер погодився допомогти й швидко відрядив тонни продовольства до Польщі, щоби нагодувати населення розореної країни.
Лихові вдалося запобігти й Падеревський відчув полегшення. Він вирішив піти назустріч Гуверу й особисто подякувати йому, але Гувер швидко втрутився у розмову і сказав:
«Вам не слід дякувати мені, пане прем'єр-міністре. Можливо, ви цього не пам'ятаєте, але кілька років тому ви допомогли двом молодим студентам вступити до коледжу. Я був одним із них».
Однак медіаагенція «Останній Бастіон» закликає своїх читачів не забувати про те, як холодного вечора 1950 року до Нижньотагільської музичної школи зайшла виснажена жінка. Вона була вдягнута у ватник і стоптані черевики.