Президент Ґвінеї-Бісау як «рятівний жилет» карлика із Кремля
Ресурсна федерація московія продовжує самовбивче піке у безодню. Бункерний щур вирішив застосувати останні дипломатичні козирі.
Владімір Путін уже достібався до Ґвінеї-Бісау, а це третя ліга дипломатії, дєтка! Умару Ембалу – новий посол доброї волі Путіна, тому варто детальніше поговорити про свіжо представленого друга "рашн фюрера".
Як і більшість попередніх президентів Ґвінеї-Бісау, він – генерал. Це, так би мовити, країна військової демократії, де одна воєнна хунта відбирає владу в іншої.
За останніх 20 років там переворотів "у погонах" трапилося більше, ніж разів, коли Путін обіцяв "денацифікувати" та "демілітаризувати" Україну, а він, погодьтеся, любить цю справу. У сенсі, поговорити...
У Ґвінеї-Бісау президент – формально – може обиратися нескінченну кількість разів, однак реально більшість керівників країни не доживали до кінця першого терміну повноважень. Лише один очільник країни відсидів 5-річну каденцію.
А проте, Ґвінея-Бісау:
- входить у п'ятірку найбідніших країн світу;
- смертність серед немовлят – 98 на 1000;
- середня тривалість життя – 48 років;
- славиться як надійний перевалковий пункт для постачання кокаїну з Південної Америки в Європу (це головний бізнес тамтешньої хунти);
- родзинка на торті – країна залежить від російських міндобрив, без яких у державі наступить голод.
Крім того, приватна військова компанія "Вагнер" уже долучилася до перевороту у низці сусідніх країн, і запросто може змінити владу й у Ґвінеї-Бісау, зважаючи інтерес до непомірних доходів від наркоторгівлі. Дивуюся, чому Євгєній Прігожин досі цього не зробив; хіба що Ембалу вже платить данину...
І ось представник цієї країни уповноважений Путіним передати Володимиру Зеленському нестримну жагу до переговорів. Спочатку "рашн фюрер" намагався вплинути на Київ через американців, британців і німців із французами. Потім спустився щаблем нижче, передаючи привіти через країни другої дипломатичної ліги.
Але "союзники" (тобто люди, які ще готові з ним спілкуватися) закінчуються скоріше, ніж швидкість, з якою буряти тікали від Збройних Сил України під Харковом. Тому Путін вдався до совєцького прийому "інтернаціональної дружби": якщо ніхто не хоче дружити по-хорошому, то буде по-поганому чи, принаймні, – за гроші.
Гадаю, незабаром трапиться низка переворотів в африканських країнах, де до влади приходитимуть "блідолиці" прігожинці, і вони також проситимуть про переговори Москви та Києва. Тож, спостерігаємо за розширенням географії друзів "рашн фюрера".
Автор – Орест Сохар, військовий експерт і шеф-редактор "OBOZREVATEL"
