Прибіг сховатись бубочка…

Наступні рядки заховаємо від малих онучат, котрим зовсім не обов'язково дізнаватися, що реалізація їхнього «крику душі» до Діда Мороза залежить від наявних фінансових можливостей реального дідуся з реальною бабусею. А ще більше – від забаганки самокатника Гончарука, котрий поки що не посмів віднести пенсію до незахищених казначейських категорій.

Для доросліших виставляємо на белебень правду. Оте сокровенне, що ховається навіть від себе аж до моменту, коли вже нічого не треба ховати. Коли рядки Олександра Бобошка: «Не забрати з собою у вічність ні коханок, ні стомлених коней…» згадуються не лише задля красного слівця у лірично налаштованій компанії, а як дорожня карта.

Ще з тих романтичних часів, коли й на лекції з історії КПРС ходилося як на свято, муляла нез'ясованість образу Заратустри у подачі Ніцше. Виховане на самопожертві Павла Корчагіна і Паші Ангеліної єство молодого будівника комунізму не могло услід за паном Фрідріхом  шкодувати того супергероя, чиї надлюдські якості провидця виявилися зовсім не потрібними широким верствам біомаси… Зойк  усамітненого пораженця Заратустри: «А будь ти проклятий, народе!» ніяким чином не вписувався у вище призначення рушійної сили історії, яка ну ніяк не могла бути збіговиськом «останніх людей»! Часи ж бо були серпасто-молоткасті: натяк на алкоголізм передовика соціалістичного змагання прирівнювався до замаху на члена політбюро, а лікарняний на час мітингу солідарності з Анжелою Девіс – до зради батьківщини.

Ніцшеанське надлюдство розгубило свої звабливі принади, і те, що  говорив Заратустра, сьогодні жодним чином не чіпляє ні оту одиницю біомаси, котрій бла-бла-бла із салону Тесли є одкровенням Іоанна, ні самого Зе-апостола. Нехай вже, бо й ілюзорні парадигми з трактористкою Пашею Ангеліною на деренчливому «універсалі» і Павкою з його болісними роздумами, як би його не поле перейти, розтанули у туманах зламів і серпанках перебудов.

І не за ними шкодуємо, ячить інше – ідеаліст Заратустра ніколи не достукається до сердець зе!біомаси… Біомасі і нині, як і три тисячі років до цього, не до філософії, роздумів, умовиводів. Світ наразі рвонув наввипередки з інстаграмом  – як би його встигнути доскролити сторінку до кінця?! Бо ондечки вже навально сунуть інші новини – котрась з див на вернісаж раннього бароко прийшла без бюстгальтера, а інша, уявіть, – чихуа-хуа не поділить з п'ятим бойфрендом. Пересічний оглядач інстаграму здатен на аналіз із синтезом? Не смішіть наші калькулятори.

Перепрошуємо, панове, за зороастризм, але ж, чесне слово, зустрічаємо річницю з'яви нинішнього вождя на телеекрані як отой візборівський отетерілий «туркмен в тюбетейці, що на скрипці грав Дебюссі». Бо так само вражені головним мейнстримом конаючого року – світом, принаймні, місцевим українським, віднині кермує система сіткового повномасивного підсвічування матриці дисплея LED-телевізора. Переформатованим до рідкокристалічного стану мізкам електоральної біомаси здалося і прикольним, і правильним  посадити велосипедного блазня до найголовнішого кабінету країни, наділити маргінес законотворчими повноваженнями, фактичного дезертира під час війни зробити головнокомандувачем збройних сил, байдуже спостерігати, як олігархат добиває країну з усіма її вірами, мовами, арміями. Єгипетська пітьма.     

Біс його знає, чи дивуватись стабільно незмінній чисельності пеньків з очима, яким зелене жабуриння видиться райськими шатами, чи слід за бідолахою Заратустрою усамітнюватися на своєму дивані – спостерігати ж бо за всенародним отупінням вже несила.

Спершу були наміри розкласти у дві колонки звершене і те, що ось-ось. Довелося відмовитися від унаочнення – одна колонка вперто не хоче наповнюватися, річницю від дня оприлюднення затії з переїзду  квартального шапіто до Банкової віншує глибоко негативне сальдо.  

Так, певно ж, не варто уподібнюватися бабі Язі, котра, як ми пам'ятаємо, була принципово проти всього на світі, у діях Зе теж можна набачити якісь щирі наміри до скоєння чогось позитивного. Відвідав бензоколонку – на гривню впала вартість палива (щоправда, ще до відвідин); став «насмерть» у перемовинах із самим чортом – виграли 3 млрд у Газпрому (щоправда, виграли ще до позеленіння, і програли 12), вдало і цинічно зіграв на людських жалях з обміном полонених – з-під суду тікають відморозки,  вчергове з барського передпліччя пообіцяв мінус 300-400 грн з платіжок за тепло – розбуркав дрімаючу НКРЕ (остання спросоння замірилася підняти тариф на транспортування газу), показав усім порошенковим кумам на двері – сформував суперефективну команду (щоправда, не лише з кумів, у підборі кадрові чесноти просто не бралися до уваги – аби свій по своє). І тому подібне.

Хтось гарно зауважив, що найбанальнішою поведінкою є боятися говорити банальності. А тому, доброго нам усім здоров'я, веселих свят, миру і добробуту у Новому році.