Всі ми з дитинства у спілкуванні маніпулятори. Це наша, тобто людська, природа.
Дитина саме так вчитися спілкуванню з батьками, з рідними, з оточенням і з навколишнім світом і саме так намагаються досягати своїх цілей. І ця властивість залишаться з нами на все життя; у когось таланту до маніпуляцій більше, у когось – менше.
Проте, якщо ви прагнете ефективного спілкування потягу маніпулювати з вашими співрозмовниками треба позбутися. Доросла людина ліквідує свої дитячі звички та спілкуєтеся без маніпуляцій, яким би вони вам не здавався зручним і звичними.
Які ж на сьогодні існують прийоми маніпуляцій, що їх люди застосовують у спілкуванні, дебатах, полеміці та дискусії? Спробуємо розібратися разом.
По-перше, зверніть увагу на зміну об'єкта обговорення:
- перемкнути увагу з теми дискусії на обговорення особистості опонента, дискредитувати його компетентність (у вас немає диплома; а ви потрібну книгу читали?; ви на кого навчалися?; а ви на кого працювали кілька років тому? тощо);
- безапеляційне присвоєння негативного тавра опоненту чи висловленому ним аргументу – "популізм", "утопія", "конспіролог", "анархія";
- перемикання на обговорення і з'ясування не істотних, другорядних деталей, які не мають відношення до теми питань, наприклад про точності чи не точності згадуваних термінів, чи понять.
По-друге, зміна позиції під час розмови чи дискусії, на більш вигідну:
- «поки ви тут прохолоджуєтеся, ні про що серйозне не думаєте, сидите в тилу»;
- «я працюю, переживаю, воюю...»;
- «а я дівчинка, мені можна, як ви собі дозволяєте розмовляти з жінкою» (дюжиною похилого віку, професором, посадовцем);
- «я вам плюнув в обличчя, а ви мені по морді, за що? Я ж добрий, а ви такий агресивний»;
- «я вас обдурив, а ви мене у відповідь свинею назвали, який у вас низький культурний рівень, а ще – публічна людина»;
- "перевернуте дзеркало" – це кримінальний прийом, голосно і впевнено звинувачувати опонента у тому, що робиш сам щодо співрозмовника, збиваючи його з пантелику (лаяти на опонента і заявити, що співрозмовник вас ображає, вдарити й кричати: він мене б'є!).
По-третє, коригування правил під себе (монтаж – незручне для себе прибирати – залишати тільки те, що дає перевагу):
- «я знаю, але говорити не буду»;
- «ви недостатньо компетентний для розмови зі мною»;
- «ви несете нісенітницю, марення божевільного і пояснювати я вам нічого не збираюся»;
- спроба викликати на розмову, отримати відповідь, реакцію, коментар опонентом, який намагається залишитися анонімним;
- оголошувати своє рішення нічого не пояснюючи й тільки тому, що ти вважаєш що так правильно;
- діяти не зважаючи ні на попередні домовленості, ні на інтереси інших учасників та партнері;
- скасувати виконання попереднього договору, за замовчанням, не повідомляючи про зміну умов.
По-четверте, привнесення віртуального контенту до розмови (перемикання уваги опонента на необхідність спростовувати хибні твердження чи виправдовуватися):
- фейковий безапеляційний компромат про опонента, щоби знизити довіру до його інформації (ви – ворожий агент, ви – працювали на мафію, це російські наративи);
- фейкові звинувачення в ангажованості (вам платять за ці фантазії, говорити цю нісенітницю – ваша робота, своєї думки у вас немає);
- присвоєння опоненту неіснуючих реакцій, бажань та думок (що це ви нервуєте, панікуєте, образилися, злитесь, ви хочете, щоб усі померли... ви думаєте, що світом правлять рептилоїди тощо);
- використання хибних узагальнень, як аксіоми (всі мужики – козли, всі тітки – повії, це ж всі знають, всі експерти кажуть, всі бізнесмени крадії, всі росіяни – окупанти);
- приєднання до негативу (ви – політтехнолог, а всі політтехнологи – продажні тварюки);
- використання будь-яких хибних фактів та хибного змісту, який може вигадуватися під час розмови для посилення своєї позиції в дискусії.