Примітивність біда не лише України
Москва як уявний «третій Рим» готує Україні роль «третього Карфагену» по двох Пунічних війнах. Маємо завадити цій екзистенційній катастрофі.
Українцям, попри героїзм, втрати, біль та образу, варто усвідомити, якщо вони прагнуть зрозуміти суть нинішніх трансформацій, що російсько-українська війна вже не є глобальним центром уваги світових гравців. Вона є лише складовою великої гри.
При цьому зовсім не основною. А відтак, саме тому вона стає субконтинентальною проблемою Європи й уже не наріжним каменем новітньої системи безпеки, яка складається.
Нині цією серцевиною є Близький Схід, до якого прикута основна увага світових гравців. А глобальним же ребусом, до розв'язанння якого звернено ключову увагу (у тому числі з огляду на найближче майбуття), є планетарне протистояння команд на чолі зі США і КНР, що включає у собі не лише цих двох гравців, а й з осібною роллю Індії.
І осереддям задачі є Індійсько-Тихоокеанський регіон, отож решта — похідне. Власне, у Вашинґтоні, Пекіні, Нью-Делі чи Москві (як і у Парижі чи Лондоні) мислять власними інтересами, вигодами і можливостями, а не якимись просторікуваннями про гуманістичні принципи та підходи у світовій геополітиці.
Так ніколи, власне, не було, не є і не буде. Саме тому усі ці шмарклі зі звинувачень інших в українському суспільстві й політикумі є лише свідченням його незрілості, меншовартості та світоглядної короткозорості.
А також підтвердженням відсутності його самодостатності та нездатності до адекватного сприйняття світу. Це обмежується сектантсько-гасловим ірраціональним уявленням про винятковість на планеті свого закутка, із самооманливим трактуванням його пупцем всесвіту.
Не усвідомивши це у війні із РФ в Україні, неможливо приймати правильні рішення і виробити нову тактику дій та новітню стратегію перемоги (не миру, що призведе до поразки). В Європі це усвідомили, а в Україні — ні.
І саме тому Європа готується (принаймні, на словах) до майбутньої війни — опір України заощаджує їй час на це. Наголошую, що ні Дональд Трамп, ані Емманюель Макрон чи Кір Стармер не є президентами України, а тому не політичний істеблішмент США, Франції чи Британії (список продовжіть самі) чи народи тих держав мають перейматися безпекою та майбуттям України.
В Україні все ще не розуміють, із причини тотальної неосвіченості населення і його нездатності до аналітично-критичного способу мислення, яке обирає собі відповідний провід та до краю толерує його, в яку пастку ведуть Україну 5-6 абсолютно всебічно примітивних і некомпетентних менеджерів на вулиці Банковій. Очолює їх тандем нарцисів, які переймаються виключно комбінаціями зі збереження особистої влади.
