Про рубльову повію на трасі Варшава-москва
Питають: у яку ще дугу треба зігнути «волелюбний, практично європейський» народ, щоб він вже ніколи не прийшов до тями?
Бо гнути вже далі нікуди. Стоїть знаком запитання з рожевою кулькою на підстеленому носовичку на парковій лавці. Робить селфі з пам'ятником рабству з перетовченою на пюре свідомістю.
Заторкнути тему білоруського феноменального «тихейшества» змушують заряснілі повідомлення експертів у чинах про невідворотність відкриття північного (білоруського) фронту російсько-української війни 2014-202… років.
В Гомелі вивантажують ешелони російських чмобіків по 700-800 у партії, до білоруських літаків чіпляють союзні ракети, до прикордонних районів білорусі надходить на реанімацію складський брухт «другої армії», у тому ж Гомелі прибулі союзники розмели теплі шкарпетки і спіднє.
Знавці атак «фалангою з кіннотою на флангах і легкою піхотою поза строєм» суголосно пророкують неминучість вторгнення колгоспно-білоруських легіонів в Україну. Кремлівська сволота, пишуть, небудь-коли таки дотисне картопляну маріонетку, і та кине й свої 40 тисяч на освоєння пінських боліт. Чекають, доки замерзнуть. Болота.
Ні-ні, є й альтернативна думка щодо неминучості: «жодних приготувань не бачимо». З огляду на те, хто це каже, неминучість таки набуває ознак невідворотності. Бо нашому головному розвіднику пану Буданову й переломи у російсько-українській війні ввижаються двічі на місяць.
До слова, нормальні головні і не дуже розвідники мовчать у ганчірочку, а не пащекують про контрнаступи, контрбатареї і обізнаність про все на світі. І про героїчну свою бондіану пишуть у передсмертних мемуарах. Де ви, головні наші, були 23 лютого?
Нехай. Візьмемо до уваги й те, що регулярні викиди прогнозів Кирила Олексійовича можуть бути й елементарною дезою – щоб у клятих москалів у генштабі замакітрилося.
Щодо моці лукашенкових легіонів експерти висловлюють аргументовані сумніви – забрести в прип´ятські трясовини вони здуру зможуть, вийти – ні. І ми, привчені вірити навіть медійним балаболкам, схильні прийняти цю точку зору на ЗСБ. Збройні сили білорусі? Радше – філія ФСБ.
Адже наші там пристойно окопалися, щось видивлятися в баньках бульбофюрера наразі вже не будуть, справляться і з 103-ю Вітебською окремою гвардійською повітряно-десантною, і з 38-ю Брестською гвардійською десантно-штурмовою бригадами.
Але й завалювати шапками край гастінца старого не треба – якийсь вишкіл ті десантники мають. І вони – не чмобілізовані добровольці пригожина, підняті по тривозі зі шконок. Пану Залужному доведеться почухати потилицю, а хлопцям з дівчатами – докласти зусиль для перетворення пінських трясовин в аналог бахмутських лісосмуг.
Та те – терени піонтковських, жданових, арестовичів.
Наш п'ятак – про базу союзно-картопляної проституції. Ставимо хрест на сусідах. Не здатними виявилися «браты» на справжню «радзімнасць». Сцикуни, а не родичі. Надія на їх прозріння вмерла, не народившись, у травні 2020 – бо замість «Майдану» сподобилися сусіди на «міжсходовий майданчик»…
Країна перетворена на плацдарм окосілих щурячих збльовишів, з її Зябрівки летять «іскандери» на українських дітей, з її летовища в Мачулищах злітають бомбардувальники Ту-22М3І з ракетами Х-22 на «критичну інфраструктуру» в пологових будинках і дитсадках. У відповідь на український різдвяний блекаут – «цішыня»…
Та ще й ображаються «опозиціонери», коли полки ім. Кастуся Калиновського та «Погоня» називаєш єдиними, на що брати виявилися здатними!
Ба, більше – журналіст-хвалько Вячорка заявив, що «серед білорусів є й безліч тих, хто веде партизанську війну». Ага, практично вже вигоріла земля під ногами у мокшанських зайд.
Так, страшно не лише білорусам. Але, пані Світлано Тихановська, ваша імітація боротьби вже декого з радикальних оглядачів вивела на пошук слідів ФСБ у вашому резюме. Цьому не віримо, принаймні, поки що, але принишклий у холуйському поклоні білоруський народ має вигляд кріпака, якого міняють на кавказьку вівчарку.
Вишляхетнюйтесь, браты, позбувайтеся «офіціантських жестів», доки не стало пізно. Бо після мовчазної упокореності і опереткових протестів вас на забій пожене вже не напівлегітимний (не звалили ж!) пюрер з «Озерного» під Мінськом, а бункерний щур з-під Спаської вежі.
Чи вам по барабану – за кого вмирати?
«За небольшим исключением, белорус и трус уже звучит как рифмованный синоним»©.
