Путінська система вступає в стадію палацових переворотів – Піонтковський
Представники експертного співтовариства, політологи останні кілька тижнів все частіше говорять про те, що керівні еліти в Росії готові запустити процес перезавантаження стосунків із Заходом, а всередині країни піти на деяку лібералізацію.
Недавні заяви вищих російських посадовців, зокрема, й Путіна, особливо підігріли ці настрої. Андрій Піонтковський про те, наскільки обгрунтовані такі очікування.
– Андрію Андрійовичу, як Ви вважаєте, чи дійсно в Кремлі схиляються до думки про необхідність зміни курсу?
– Я думаю, що з цього питання немає одностайної думки в еліті. Ми природно цю еліту в лапки беремо – термін злодійська бригада буде коректніше. Але в керівні верхівці всі розуміють, що Акелла промахнувся. Перш за все, це стосується конфронтації з Заходом і провалу проектів «Русского мира» і «Новоросії». Розуміння це поширюється, і як завжди в таких випадках, оточення диктатора сміливішає.
Виклики Путіну кидаються з самих протилежних сторін, від Кудріна і до Стрєлкова (чого варте його недавнє інтерв'ю – воно дуже знакове). Це показник того, що авторитет Путіна, безумовно, впав. А його вміння майстерно сидіти не на двох, а відразу на трьох-чотирьох стільцях піддається зараз дуже серйозному випробуванню.
Стає ясно, що конфронтація із Заходом такої інтенсивності не сумісна з економічним виживанням режиму. Вже і сам Путін змушений був в інтерв'ю на американську аудиторію зробити примирливі жести на адресу США і розшаркався в стилістиці юродивого перед Америкою.
Саме час згадати про статейку майже річної давності Федора Лук'янова, впливового прокремлівської політолога (голови Ради із зовнішньої і оборонної політики, – прим. ред.). Стаття називалася «Путін хоче мирного співіснування із Заходом». З одної назви видно, що ці настрої сформувалися вже рік тому.
У статті досить відверто були сформульовані російські умови нового мирного співіснування. Причому треба зазначити, що тоді «мирного співіснування» бажав не стільки Путін, скільки та частина еліти, чию думку й артикулював Лук'янов. Йшлося про декілька ключових моментів. Перш за все, це було визнання зовнішньополітичного ураження.
Визнання того, що фантами «Русского мира» і «Новоросії» виявилися мертвонародженими мутантами. При цьому, Крим все одно наш (Крим як би виноситься за дужки, у мінських угодах нічого по Криму не йдеться), а з Донбасу ми потихеньку виповзаємо, санкції знімаються, все повертається до більш-менш нормального співіснування із Заходом. У цій статті також був цікавий натяк, який звучав приблизно так: без Путіна можна було піти і на якісь там подальші поступки з боку Росії заради поліпшення стосунків, але з Путіним глибша розрядка неможлива.
Потенційний конфлікт у нашій верхівці виразно проглядався. А зараз вже і Путіна. судячи з усього, майже вдалося вмовити на цю модель угоди з Заходом. Та й Захід до неї в принципі готовий – зверніть увагу на заяви, що санкції будуть зняті, якщо мінські угоди будуть виконані.
І при цьому існує досить впливова група людей, яка наполягає на тому, що треба «йти до кінця» в зіткненні з Заходом. Найбільш ясно думку цієї групи свого часу артикулював пан Патрушев, який закликав навіть провадити ядерну доктрину Росії в більш агресивному напрямку.
І ось ці дві стратегії досі ведуть війну між собою в голові однієї людини. Але цим не вичерпується картина розладу в російських верхах. На 18 вересня в Чечні призначені всенародні «вибори» Кадирова. Путін має намір продавити переобрання Кадирова і дати йому тим самим нову легітимізацію. Але це дуже поганий вибір для нього. Налаштовані проти Кадирова не тільки силовики, а й масова суспільна свідомість. До речі, в інформаційній настанні силовиків на Кадирова дуже активно беруть участь і діячі несистемної опозиції – такі як Яшин, Навальний, Гудков.
Ми маємо справу з безпрецедентним для 15-ти річного путінського правління викликом першій особі. І виклик цей йому відкрито кинув ФСБ. Силовики не приховують того, що хочуть закрити кадировський проект, який вони ненавиділи з самого початку. Вони вважають, що Путін дуже багато влади віддав Кадирову, позбавив їх «перемоги», а, по суті, Росія зазнала поразки в Чечні, виплачує данину клану Кадирова, а той розперізується все більше і більше.
Силовики так жваво розслідують вбивство Нємцова не через симпатії до Бориса Юхимовича, а тому, що розраховують використовувати це вбивство як привід для розв'язання проблеми Кадирова. Силовики не приховують своїх планів щодо цього персонажа.
Було в «Новій газеті» знамените інтерв'ю якогось Петра Заїкіна, анонімного силовика, не знаю, чи є така людина або може якийсь великий чин ховається під цим псевдонімом, але він там явно формулює, що вони хочуть перепідпорядкувати загони Кадирова, розформувати, роззброїти їх і заслати їх куди-небудь на далекий Схід, щоб вони ніколи звідти не повернулися. Але це ж 20 тисяч загартованих бійців.
При цьому силовики вимагають від Путіна здачі не тільки Кадирова, а й Золотова. У «Новій газеті» було опубліковано кілька зливів, явно з матеріалів слідства, що Золотов був одним з організаторів вбивства Нємцова. Саме він міг забезпечувати прикриття з боку ФСТ, зокрема знищення записів з камер зовнішнього спостереження. Дійсно, демонстративне, ритуальне вбивство на Червоній площі, неможливо було здійснити без сприяння цієї спецслужби.
Як тут не згадати, що основу ІГІЛ, склали офіцери гвардії Саддама Хусейна. Чи може тут статися щось подібне?
Варіантів тут може бути багато, але ясно одне, що стрункими рядами (як це мариться багатьом нашим силовикам) кадирівці ні на який Далекий Схід не поїдуть. Це третя чеченська війна. Тому всі варіанти у Путіна погані:
Продавити призначення Кадирова – це викликати широке невдоволення в суспільстві, а здати Кадирова для Путіна - багато в чому це значить делігітимізувати самого себе. Адже звідки він у нас з'явився в 1999 році? У країні людей підривали в будинках, а тут ось вам чудовий офіцер спецслужб, який переможе терористів і захистить росіян. А якщо зараз оголосити, що Кадиров злочинець і що ми насправді програли війну. Що ж тоді залишається від Путіна?
Тому, на мій погляд, саме чеченська тема, є найбільш проблемною, я б навіть сказав, критичною точкою в системі. Набагато більш проблемною, ніж надумана конфронтація із Заходом.
Ви говорите про визнання де-факто свого геополітичного провалу Кремлем, але ж людям треба буде пояснювати – навіщо все ось це було треба. Що отримають одурені пропагандою люди натомість – замість «русского мира», імперської величі, «Новоросії»; чи будуть хоча б зняті санкції і вирішені економічні проблеми?
Почнемо з економічних проблем. Чи не санкції причина нашої економічної катастрофи – криється у вроджених вадах самої системи. І ці пороки не підлягають ремонту в рамках путінського злодійського режиму. У російській економіці немає інституту приватної власності. Володіння власністю повністю залежить від адміністративного ресурсу, стосунків із владою. Сьогодні ти можеш бути мільйонером, а завтра до тебе в будь-який момент можуть прийти і все відібрати. Це часто-густо робиться: хто ж буде в подібних умовах робити якісь довгострокові інвестиції.
Ця система непрацездатна в принципі – вона працювала тільки при божевільних нафтових цінах і при можливості дуже дешевих кредитів на Заході. І після можливого зняття санкцій фундаментальна порочність і приреченість злодійський економічної системи залишиться. А відчуття, що Акелла промахнувся в усіх напрямках, буде зростати і все сильніше відчуватися в суспільстві.
– І який розвиток отримає дана ситуація в підсумку?
– Я думаю, що нічого нового в цій клептократично-авторитарній системі немає. Не ми перші, не ми останні. Що стосується російської влади, то вона, очевидно, вступає в стадію серії палацових переворотів.
– Чому палацові перевороти представляються вам більш вірогідним сценарієм, ніж скажімо, зміна влади в результаті масових виступів або виборів?
– У країні немає політичної життя, жодні вибори нічого не вирішують. Масові громадські виступи також важко уявити найближчим часом. Для подібних речей все одно необхідні точки кристалізації, а ми бачимо, як зачищається і утрамбовується політичне поле. Подивіться, вже приходять до 70-80-ти річних людей, до академіка Рижова прийшли, мене офіційно оголосили екстремістом. Але коли проявиться видимий для всіх розкол в елітах, тоді заворушиться і громадська думка.
– Наскільки швидко може змінюватися політична ситуація в поточних умовах?
– Можуть бути і вельми стрімкі зміни. Зокрема, чеченська проблема повинна бути вирішена до 18 вересня. Тому що треба вирішувати – залишаємо Кадирова або його треба знімати. Тут півтонів немає. І досить сильні, впливові і я б нагадав озброєні люди у владі стоять, як за тією, так і за тією позицією. Ось як вони це вирішать між собою, чи знайдуть вони те, що незабутній Михайло Сергійович називав «компроміс», або вони будуть розбиратися іншими засобами, ми це дізнаємося вже цієї осені.
– Багато хто побоюється, що в ході гіпотетичного палацового перевороту при владі можуть виявитися ще більш похмурі особистості, ніж члени путінського кооперативу «Озеро»?
– Які б мерзотники (а інших там просто немає) не прийшли до влади в результаті палацового перевороту, це буде позитивним розвитком. Зняття диктатора, його дискредитація (виявився наш Батько не Отцем, а сукою) зміна бренду завжди послаблює і інститут Отця, і режим в цілому, і дає якийсь, можливо, останній шанс громадянському суспільству взяти ситуацію в свої руки.
Відділ моніторингу
