Репортаж 53: цур їй і пек, тій справедливості, аби не валилось
Репортажі з-за кобищанських парканів
Репортаж 53: цур їй і пек, тій справедливості, аби не валилось
Око з діда-прадіда містянина, чи завіталого на гостини чийогось родича, чи жадне до естетичних взірців око туриста у полтавському середмісті скапує сльозою – дивитися на руйнацію архітектурних пам'яток з ансамблю Круглої площі йому несила.
Про Кадетський корпус помовчимо, бо майбутня доля цієї руїни після безславного завершення мерської каденції О.Ф. Мамаєм невідома. Останній було здав пам'ятку національного значення під консервацію фракцією «Свободи» взамін за дещицю голосів на підтримку свого мафіозного волюнтаризму.
Чому «Свободі»? Тому, що старші і мудріші мужі з БПП, «Рідного міста» і «Батьківщини» вже награлися у патріотизм і відродження традицій, а прихильності грошового лантуха калібру «олігарха національного значення», який би потяг кошторис реставрації, здобути ніяк не вдається. А ось хлопців зі «Свободи» хлібом не годуй – дай помахати прапором, заспівати «Всюди буйно квітне» і поталалаїти про глибинну відданість кореневищам зі скіфською бабою включно. Пішов поголос про зацікавленість у приміщенні котроїсь із судово-правничих структур, якими, мов маслюками під Малою Перещепинською, рясно усіяна спрагла до реформ країна. Погомоніло і стихло. У пустці, де ближче до півночі у зяючих проваллях вікон ні-ні та й вигулькне привид імператорського кадета чи зенітного ракетника совітської армії, консерваційники з групи підтримки пана Юліана Матвійчука не були помічені у жодній іпостасі.
Атож, про другу за значенням і масштабом руїну – будинок Полтавського генерал-губернатора, пам'ятку історії мистецтва та архітектури на Круглій площі між вулицями Лідова і Соборності.
Допитливим, кому ліньки зазирнути до Вікіпедії, стисло нагадуємо загальновідоме. Звели типову для зрілого класицизму будівлю у 1808–1811 роках за проектом архітектора Адріяна Захарова, у 1840-х роках генерал-губернаторське присутствіє було осучаснене за проектом губернського архітектора Рибіна. З 1811 до 1856 року у приміщенні трудилися канцеляристи генерал-губернаторів князя Лобанова-Ростовського (1808-1816), князя Рєпніна-Волконського (1816-1835), графа Гур'єва (1835), Левашова (1835-1836), графа Строганова (1836-1839), князя Долгорукова (1840-1847), Кокошина (1847-1856). З 1856 року будинок став резиденцією цивільних полтавських губернаторів Солнцева, Муханова, Брусилова, Козачковського, Бравіна, Ознобишина, Волкова, Більбасова, Мартинова, Янковського, Князєва, Муравйова, Баговута… останнього законного в.о. губернатора у 1916-1917 рр. Русчу Георгійовича Моллова. У 1917 році будинок приймав делегатів 1-го губернського з'їзду Рад, далі його кабінети поперемінно займали органи влади більшовиків, губернський комісар від Симона Петлюри Чижевський, денікінець генерал Ейлер, німецький губернський староста Іваненко. У 1920-х роках тут розміщався дитячий технікум імені В.І. Леніна, у 1930-х роках — школа міліції. Зруйновану нацистами будівлю по війні відбудували й отримали у користування профспілки, в ньому працювала утворена у 1948 році Полтавська обласна рада профспілок.
Допитливим, кому ліньки зазирнути до Вікіпедії, стисло нагадуємо загальновідоме. Звели типову для зрілого класицизму будівлю у 1808–1811 роках за проектом архітектора Адріяна Захарова, у 1840-х роках генерал-губернаторське присутствіє було осучаснене за проектом губернського архітектора Рибіна. З 1811 до 1856 року у приміщенні трудилися канцеляристи генерал-губернаторів князя Лобанова-Ростовського (1808-1816), князя Рєпніна-Волконського (1816-1835), графа Гур'єва (1835), Левашова (1835-1836), графа Строганова (1836-1839), князя Долгорукова (1840-1847), Кокошина (1847-1856). З 1856 року будинок став резиденцією цивільних полтавських губернаторів Солнцева, Муханова, Брусилова, Козачковського, Бравіна, Ознобишина, Волкова, Більбасова, Мартинова, Янковського, Князєва, Муравйова, Баговута… останнього законного в.о. губернатора у 1916-1917 рр. Русчу Георгійовича Моллова. У 1917 році будинок приймав делегатів 1-го губернського з'їзду Рад, далі його кабінети поперемінно займали органи влади більшовиків, губернський комісар від Симона Петлюри Чижевський, денікінець генерал Ейлер, німецький губернський староста Іваненко. У 1920-х роках тут розміщався дитячий технікум імені В.І. Леніна, у 1930-х роках — школа міліції. Зруйновану нацистами будівлю по війні відбудували й отримали у користування профспілки, в ньому працювала утворена у 1948 році Полтавська обласна рада профспілок.
У 2017 році облпрофрада змушена була залишити приміщення. До виселення її спонукали дві непереборні обставини: відсутність коштів на утримання і неприкрите рейдерство влади. Відтак на будівлю чекала незавидна доля сусіди – Кадетського корпусу. Як прихистку мілітарних привидів і сконалих надій на спроможність міської влади.
Але порадіймо, краяни! Інсайдерське джерело днями натякнуло на практично узгоджене придбання генерал-губернаторсько-профспілкової архітектурної пам'ятки поки що таємничою силовою структурою під абревіатурою ДБР для свого територіального управління, яке вже буквально завтра життя не дасть місцевим, дніпропетровським, сумським та харківським високопосадовцям з кримінальним душком. Подейкують, що структура Державного бюро розслідувань на кшталт штатівського ФБРу займе належне місце у щодень довшому списку подібних до неї українських СБУ- НАБУ-НАЗК-САПetc.
Ніби хтось вже бачив, як хлопці з екіпіровкою агентів «Матриці» нишпорять будинком на Соборності, 37, прикидаючи – як би його нарешті встановити омріяну законність. Як на нас, цур їй і пек, тій справедливості, аби хата не впала.
Злі і не дуже язики все ще подейкують й про заплановане зведення на золотих метрах середмістя на задах колишнього генерал-губернаторства житлового будинку для працівників силових структур. Уявляєте престижність найцентровішої у Полтаві квартири?! І як буде неймовірно важко кобищанцю женитися на доньці поліцейського майора з пропискою Соборності, 37а… Так само, як і колись на генерал-губернаторській.
Вадим Демиденко
