Репортажі з-за кобищанських парканів: 78 «Чи бачите гори оці?..» (з нагоди відзначення Дня Андрія Зимового)
Репортаж 78: «Чи бачите гори оці?..» (з нагоди відзначення Дня Андрія Зимового)
Вітаємо усіх рідних і знайомих Андріїв з днем пам'яті гарного апостола Первозваного. І Нестор ще казав, що був той Андрій вельми прихильним до України, зокрема, нашому Києву віддав перевагу перед їхнім Новгородом. Бо у тих північних і вже тоді непривітних краях божого чоловіка здивував дикуватий (як на цивілізованого віфсаїдця з околиць Галілейського озера) звичай лупасити одне одного дубовими віниками під час банного обмивання. А щодо наших дніпровських пагорбів у апостола склалася інша думка, прорік Андрій: «Чи бачите гори оці? Коли на горах оцих возсіяє благодать Божа, бути тут граду великому і церквам численним, Богом зведеним». Так і сталося.
А ще ми жалкували, що сьогодні заскочені одвічною дівчачою проблемою «вдалого заміжжя» краянки вже не смикають перехожих мужчин за поли – адже 13 грудня яким ім'ям трохи зляканий дівчачою безпосередністю чоловік назветься, отаким і женихове ім'я буде. Хоча… часи ж інші. Озирнеться сучасний перехожий на несподівано виявлений до нього знак уваги, а ззаду стоїть аборигенка дуже далеких від Києва країв у бойовій розмальовці з пірсінгом у ніздрях, на вухах, на губах і бровах, і далі – аж до самого низу. Вразливого не завжди й відвалують.
Відтак дійшли думки, що наш дружній християнсько-агностичний чат Останнього Бастіону уподобав би дочасні зауваги щодо свят, іменин, житій та прикмет і спостережень з ними пов'язаних. Не все ж про Киву й Капліна.
Тим паче, що й житейські епізоди непорівнянні! Чи й не подвиг – Сергій Миколайович мерські двері порубав! А Андрію Іоновичу (пізніше – Первозваному) довелося бути учасником серйозніших розбірок.
Ось, скажімо, проповідував Андрій у помешканні патрійського проконсула Лісбія і чи велеречивістю, чи іншими чеснотами привернув до раннього християнства колишню проконсульську наложницю (коханку – авт.) Трохиму. Ця новонавернена жіночка на радощах покинула свого чоловіка, Андрій такого нарозказував! Ображений невірністю Трохимин чоловік очорнив зрадницю перед проконсульською дружиною Калистою, мовляв, Трохима знову злягається з твоїм Лісбієм! Розгнівана перша леді Патри кинула Трохиму до тамтешнього борделю з метою виховного прочухана у вигляді наруги над занепалою дівкою усіма охочими патранцями. Не тут то було! Трохима так щиро молилася, що як тільки хтивий відвідувач лупанарію торкався тіла нещасної куртизанки, у нього зразу й жили не клюкали. Пишеться, що одного загиблого Трохима з якихось причин навіть воскресила. Що вже подвигло її на такий філантропічний крок, літописами не уточнюється. Можна лише припускати.
Далі – цікавіше. Дружину проконсула Калисту знайшли мертвою разом з її коханцем у бані, де нечестива пара віддавалася блуду. Іншими словами, O tempora! O mores! Сердобольна годувальниця Калисти, попри очевидну розпусту підопічної, слізно попрохала апостола Андрія воскресити надто охочу до термального сексу жіночку. Наш Андрій не підкачав – повернув Калисті життя і належні йому утіхи. Вдячна проконсульша і її наївний проконсул Лісбій (кому, за що і як дякувати оцьому безневинно постраждалому чиновнику – питання все ще дискусійне) прийняли рішення охреститися. Що й зробили, додавши слави нашому Андрію.
На цьому карколомному фоні каплінський газ по дві гривні за кубометр – дурня не варта уваги.
Вадим Демиденко
