Репортажі з-за кобищанських парканів: 72
Репортаж 72: роздуми про високе на тлі вгамованого гондурасця
Зважаючи на непересічний IQ завсідників наших фейсбучно-бастіонівських теренів (звеличуймося, друзі!), певні, що ми усі до останнього ніку перебуваємо серед 2 003 158 переглядачів потішного кліпу про малючка з гаджеткою (https://www.facebook.com /tphonduras/videos/108719300064498/).
Пропонуємо поглянути на веселий курйоз під трохи іншим кутом зору. Ні-ні, на ілюстрації – не герой кліпу, наша IT-дівчинка - колега того хлопчика.
Так, і ми спершу щиро посміялися з переконливого сюжету щодо впливу на людський організм сучасних чинників формування стійкої фізичної і психологічної залежності – отакий малий, здається, гондурасець, а отак вже глибоко уражений наркотичною аддикцією! (аддикція , лат. addictus, англ. addiction – схильність, згубна звичка – один із найпоширеніших видів наркологічних розладів). Пожаліли центрально-американських батьків, котрі у захопливій, привабливій для ока немовляти забавці не бачать нічого загрозливого, адже хлоп'я миттєво прийшло до тями, істерики – як не було. Колись, згадується, наше покоління в аналогічній ситуації замовкало від похапцем увіпхнутої до розверстого криком ротика «ляльки» ̶ загорнутого у полотняний клапоть пережованого матусею і вмоченого у молоко хліба. Слобожанці, як одна з найбільш спаплюжених руським міром частин українства, називали ту ляльку «куклою». Не до забавок було нашим матусям – ще корова недоєна і куліш не вкипів, а ланкова вже у хвіртку гамселить, бо десь же гектари колгоспних буряків стікають! А тоді так велося, що спершу думай про родіну, себто, про буряки, а з дітьми і кулішом – якось воно буде.
Кожному поколінню – свій гаджет.
Придивіться до гондурасця, те мале вже знає, куди пальчиками тикати! Тому ми акцентуємося на філософському боці медалі. Зі смартом-айфоном людство отримало миттєвий доступ до усіх томів Британської Енциклопедії, змогу селфитися у немислимих і для «Камасутри» позах, можливість зняти стресову фішку і по вайберу послати на фік, як училку, з якою не зійшлися в оцінці закону Бойля-Маріотта, так і обох Суркісів з Хацкевичем за програний начисто матч хлопцям з райцентру. І ще купу преференцій.
Це ми нещодавно отримали черговий бонус від долі. На чийсь смак – від Начальника Всесвіту. Відтак маємо нову людину. І, зрештою, не про примітивну залежність йдеться. Доконаний максимізований доступ сапіенсного загалу до практично безкінечного інформаційного простору належить до ряду визначальних подій на шляху еволюції. Якщо спрощено, то перед подібним вибором колись стояла (лежала?) рибинка, викинута на берег – здохнути чи ковтнути отрути з киснем? Щось на кшталт риб'ячого сум'яття відчував і голий неандерталець перед палаючим від блискавки деревом – постояв би, бо тепло, так треба брати ноги в руки, бо страшно. Ну, і далі нам бонуси ще ті випадали – то коліща вигадає метикуватий трипілець (за версією відомого «українознавця» пана Бебика взагалі все на світі починалося з Трипілля!), то яблуко обембериться на потрібну голову. Нарешті, заклякли ми перед квантами – цими цеглинками світобудови. Дивуємося. Але часу на розглядини немає – доведеться швиденько визнавати, що таки може ця непосидюща субстанція в один і той же момент бути у двох-трьох різних точках всесвіту! Як незабутній Фігаро.
І ніяка оце не нісенітниця, панове, бо гляньте, як малий гондурасець зі Samsung Galaxy S9 вправляється. Майбутній землянин. Перед нормальним людством замаячили нові горизонти. Тут би встигнути заскочити до нормального вагона. Де б, принаймні, не палили і не матюкалися.
Вадим Демиденко
