Репортажі з-за Кобищанських парканів: Харрасмент
Зірковий продюсер і батько п’ятьох дітей Харві Ванштейн з дівчатками Ешлі Джад, Роуз Макгоун, Анджеліною Джолі і Гвінет Пелтроу, оскароносець Дастін Хоффман з малолітньою письменницею Анною Грем Хантер, Кевін Спейсі з хлопчиками Ентоні Реппом та Гаррі Дрейфуссом, один з десяти найбільш високооплачуваних акторів Голівуду Джон Траволта з хлопчиком-масажистом, традиційний ватяний Слуцький з Катериною Котрікадзе та Дарією Жук, алюмінієвий Дерипаска з Рибкою…
Репортаж четвертий: Харрасмент. 13+
І нєсть їм числа. Бог поки що милував українські і, зокрема, полтавські терени на образливий розголос – у нас, на Кобищанах, як і раніше, сексу нема. Принаймні, на переглянутих сайтах.
Хтось з колег-блогерів розкопав вельми цікаву інформацію щодо того, як «воно» у людей. Нібито ще якихось півстоліття тому одне з австралійських племен впритул не бачило зв’язку між любощами у затінку під «чорним хлопчиком» (так мешканці австралійських саван називають місцевий рослинний ендемік ксанторею) і неминучою, рівно через дев’ять місяців, з’явою на білий світ ще одного симпатичного аборигенчика чи такої ж гарненької аборигеночки. І за кенгуру в період їхнього гону наївні муррі та япи спостерігали байдуже: ти диви, як гарно торбинчасті граються.
Хто зна, чи з’ясували нарешті малописьменні аборигени Австралії, що воно у тих ігрищах причина, а що – наслідок, але ми – про своє. То так, у переважній більшості випадків у момент реалізації основного інстинкту нам не до філософського підґрунтя причинно-наслідкових зв’язків. Згадайте долі Шевченкової Ганни-наймички з наслідком-Марком чи Лесиної Мавки з Лукашем, хоч у останніх двох до наслідків діло так і не дійшло. З діаметрально протилежних міркувань.
До слова, кого з нас – цнотливих за віком десятикласників середньої школи – свого часу не вразило лесине-мавчине (справді, не-людське!) «Я в серці маю те, що не вмирає!»?! Це вже з роками, натішившись жертовним героїзмом прекрасної лісовички, автор зловив себе на недоладному – а Килина?! Чим завинила і перед ким та ідеальна для Лукашевої матері невістка – оте метке, гарне дівча, котрого віддали за меркантильного у підсумку Лукаша? Чому ми її усі поголовно, услід за вчителькою української літератури, аж якось мимохідь, так окривдливо ображаємо? Мавці онде пам’ятник звели посеред лісу… Перечитайте «Пісню» і посумуйте разом з нами. За Килиною, яку зробили егоїсткою, хитрою і підступною неробою непереборні житейські обставини. Пожили б за чоловіком, котрий тільки у ліс і дивиться… Скільки вовка не годуй.
Лукашева, Мавчина і Килинина долі згадані нами винятково у якості гарної і переконливої антитези до теми домагання, бо лісовичка і Килина не потребували домагань.
Винятком є хіба що ситуація, коли усією емоційною красою солодкої миті гріхопадіння жертвують заради шлюбу за розрахунком. Цікава деталь: якщо місцеве наше фольклорне дівча вистояло, не купилося на дідуганові хатку, сіножатку, ставок, млинок і вишневенький садок, то, подивіться, чим все закінчилося у сусідських Анни Аркадіївни та Олексія Олександровича Карєніних!
Одначе, до харрасменту. У пошуках його слідів на наших кутках потрібно, нам здається, враховувати низку обставин. Хіба не позначилася на уявленнях про «домагання» гостра нестача яньського начала (янь – мужське, інь – дівчаче за Конфуцієм) після громадянської і обох світових воєн, політичних чисток і повального захоплення алкоголем? А війни, чистки і алкоголь вибивають кращих.
То івановським десятьом пісенним («Сегодня праздник у девчат. Сегодня будут танцы. И щеки девушек горят…») ткалям дуже поталанило, що їх «за статистикою» харрасмили дев’ятеро парубків. Посмикали б дівчата свої хустинки сьогодні, стіну підпираючи! Адже, вичитали, що на постсовковому слов’янському просторі (про Схід, де, за товаришем Суховим, все набагато тонкіше, не йдеться) ситуація наразі мало не катастрофічна: насправді на десятьох благополучних леді фертильного віку добре, якщо п’ятеро джентльменів знайдеться. Таких, щоб ще трималися купи, знали правильну відповідь на запитання «ти мене поважаєш?» і були хоч би трохи доглянуті. Вміння мужчини зав’язати краватку, відрізнити Пер Гюнта від Лускунчика і замінити запобіжник в лічильнику належить до фантастичних сутностей другого пришестя. «Яка ж ви, Галю, й балувана!», – нарікають товарки, котрі ще від більшовицького перевороту перебувають у стані безперервної туги за яньським поглядом і ласкою… Тому страдницька прекрасна половина депресивних мікрорайонів, зникаючих сіл і робітничих селищ під колишніми цукроварнями нічого поганого не набачає в специфічних знаках чоловічої уваги – у цих колах і контакт чоловічої долоні з жіночою паністраточкою однозначно є цінністю. Треба ловити хоч те, що є – у тих запаскуджених краях на замордовану роботою й умовами виживання «молодицю» після тридцяти можуть вже й не глянути.
Ще заувага, яка теж певним чином пояснює ставлення нашого соціуму до виявів amourvulgaire. І привнесене імперією на наші козацькі вольниці чиношанування, і кріпосництво з його «правом першої ночі», і перебування упродовж семи десятиліть в атмосфері партійно-совіцької безкарності сформували і на Кобищанах тип такого собі бажаного, нехай і розпусного, мачо. І не лише нічні завсідниці з «Робін Гуда» мріють заскочити в ліжко до зіркового артиста, багатенького банкіра чи «Васі з міністерства». Як запевнила автора колега із місцевих журналістських кіл, «випадково» опинитися під пустотливою п’ятірнею обранця долі – неабияка честь не лише для громадянок із заниженою соціальною самооцінкою. І по сповнених доброзичливо-грайливої, невинної хитрості очах колеги було видно – щось вона знає.
Цивілізовану людину, леді з джентльменом і нашу пані з нашим паном від проміскуїтету бабуїнської зграї відділяють мільйони років, з користю витрачені нащадками неандертальців на пошук і опанування протоколами загравання, вигравання очима, пускання бісиків, приставання, залицяння, освідчення, причарування, домагання, по-їхньому – харрасментом.
Тож бабуїнам порадимо. Якщо вже так приспічить, що буде несила справитися з надлишком тестостерону, не хапайте обраницю за все відстобурчене відразу, почніть з букетика пролісків, вірша Сосюри «Так ніхто не кохав» і якогось стразика на першораз. Можливо, все так звабливо відстовбурчене нададуть вам добровільно.
