Річниця гетьманського перевороту: державники проти хуторян
Ми навчились героїчно боротися. Проте не раз губили бачення, як вірно розпорядитися плодами перемог, як от понад 100 років тому...
Альфа й омега історичного становлення нації – це шлях від революцій до порядку, від погромів до господарності, від стихії волелюбності до залізної дисципліни. У мистецтві визвольних повстань українці безсумнівні чемпіони.
Втім у державотворенні – лише на шляху формування відповідного уміння. Ми добре вміємо палити окупаційні адміністрації та руйнувати тюрми, проте не маємо єдиного плану розбудови власної цитаделі.
Ми знаємо, як гонорово бунтувати, але не навчилися раціонально підпорядковуватись. Стратегія, розбудова та математичний прорахунок – це ті складові державотворчої формули знаменником яких став Гетьманат.
Він постав у 1918 році на тлі невиразних державницьких ініціатив лівих, націоналістів та федералістів. Заради підвищення управлінської ефективності протягом особливого періоду відбулося часткове згортання демократії.
Тоді повнота влади була зосереджена в руках гетьмана та виконавчих органів. У майбутньому передбачалася процедура скликання українського Сейму та надання йому владних повноважень.
Завдяки таким крокам з боку Павла Скоропадського вдалося досягнути високої результативності у справі налагодження державного апарату та проведенні військових операцій, що мали на меті повернення історичних українських земель. Саме у цей період над Кримом замайоріли синьо-жовті прапори, а майно колишнього царського чорноморського флоту відійшло Українській Державі.
Встановлено контроль і повернуто в склад територіально-адміністративної сітки Харків та Донбас. Визначено курс на інтеграцію Кубані у склад України на умовах федеративного утворення з панівною українською складовою. Сформовано армію з реальною чисельністю у 60 тисяч осіб.
Запроваджено традиційний станово-ієрархічний поділ суспільства на "козаків" (невіддільне право володіння зброєю) та "громадян". Реанімовано Автокефалію Української Православної Церкви на чолі з митрополитом Василем Липківським.
Запроваджено у навчальних закладах обов'язкове вивчення української мови, історії, географії. Сформовано незалежний суд, військову авіацію, університети (Київ, Кам'янець-Подільський, Полтава), державний архів, Національну бібліотеку, Академію Наук, Національну галерею мистецтв, історичний музей, Національний симфонічний оркестр тощо.
Завдяки успішним маневрам на дипломатичній ниві було досягнуто включення в склад Української Держави Холмщини, Підляшшя, Гомельщини та сформовано поліську округу з центром у Мозирі. Нова гетьманська Україна зазнала широкого міжнародного дипломатичного визнання з боку більш ніж 30 держав, поміж яких були Німеччина, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Туреччина, Болгарія тощо.
Українська історія не знала більш виразної та масштабної державотворчої ініціативи ніж проект Гетьмана Скоропадського. Огріхи його політики (які, безперечно, також мали місце) не здатні переважити комплекс позитивних напрацювань в ім’я ствердження сильної мілітарної України.
І коли ми з оглядового майданчика сьогодення рефлексуємо над тим, ким же насправді був Павло Скоропадський для України, мусимо усвідомити, – він був не політиком, оратором, військовим командувачем чи повстанським ватажком. Але в першу чергу – Державним Архітектором!
І ґештальт української історичної драматургії не буде завершено, допоки на зміну безстрашним бунтівникам і героїчним підпільникам не прийдуть розсудливі Архітектори системи. Тож, славімо Ясновельможного Гетьмана Всія України Павла Скоропадського!
