Романтичний трилер «Рішення піти» від митця світового класу
«Рішення піти» є, безперечно, одним і унікальних стрічок останніх років. Його творець — південнокорейський режисер і геній кіно Пак Чхан Ук.
З перших хвилин перегляду фільм приголомшує як формою, так і змістом; справжнє кінопотрясіння! Що стосується форми, то стрічка цілком складається з операторських та монтажних родзинок, — неймовірне видовище, про що свідчить яскраве розкадровування.
Окремо слід зупинитися на змісті. Так, не на сюжеті, а саме на змісті. Про що ж це південнокорейське кіно? — Про велике кохання, безсумнівно, і це жодного разу не мелодрама, а ще — про віру.
Власне, режисер і актори зосереджуються не на релігійній оболонці, а безпосередньо на світогляді й вірі. Поціновувачам класичної російської літератури цей фільм буде перегукуватися з «Братами Карамазовими» Фьодора Достоєвського.
Проте на відміну від російського письменника, Пак Чхан Ук щадить свого глядача і дозволяє йому дивитися з боку, як цю перевірку проходить головний герой. Точніше — не проходить і в цьому трагедія.
«Рішення піти» (кор. 헤어질 결심) — рафіноване авторське кіно, в якому зазвичай неможливо простежити приналежність до якогось із канонічних жанрів. Тут цілком виразно читається трагедія.
Адже що таке трагедія в античному розумінні, коли виник сам термін? — Це не просто історія з сумним кінцем, такою ж може бути і драма, це історія, фінал якої вирішено від самого початку і добрим бути ніяк не може; глядач має бути готовий до цього, тільки автор не каже, яким саме буде трагічний фінал.
Ця зумовленість зводить трагедію у ранг «високого жанру», що дає глядачеві можливість подумати про глобальні питання свого життя і буття людини взагалі. Принаймні для тих, хто цінує такі розваги; натомість іншим пропонується розважатися простіше, за допомогою низького жанру — комедії.
Всю сюжетну конструкцію Пак Чхан Ук будує саме на коханні китайської емігрантки, яку блискуче зіграла красуня Тан Вей. Можливо, комусь вона знайома комусь за стрічкою «Бажання» іншого далекосхідного (китайського) метра кіно Енґа Лі.
Спробуйте уявити собі непоєднуване. Дуже гарну героїню Шерон Стоун, яка щиро полюбила, по-справжньому, самовіддано (як це описано у найкращих зразках світової літератури) та яка має витончений розум, здатний будувати найскладніші комбінації, і навіть талант психолога.
Пак Чхан Ук зумів не лише уявити, а й зобразити це на екрані. А чому б ні? Хіба такого не може бути? Якщо любов — це Божественний дар, то він може знаходитися всередині будь-якої людини, навіть такої, якою є головна героїня романтичного трилеру «Рішення піти».
І ось тут починається найцікавіше: як поведеться чоловік, її обранець? Особливо, якщо він — приватний детектив, чия професія — докопуватися, шукати причини, а разом із ними ще й істину; об'єктивну, наскільки це можливо.
І зазвичай він це робить добре, але тут спотикається, на перший погляд, через свої почуття, які заважають бути об'єктивним. Але насправді всі його фатальні, трагічні помилки — наслідок її кохання, в яке він просто не здатний повірити.
Двочасна композиція фільму показує дві його помилки. Вперше його серце обдурило його ж розум, а вдруге — він усіма силами постарався цього уникнути, довірившись розуму і знову програв.
Це, без перебільшення, великий фільм про протистояння розуму та почуття, про спробу зрозуміти те, що зрозуміти неможливо. Про непереборну різницю чоловічої та жіночої психології. Здавалося б все просто: він любить її, вона любить його і вони за крок від щастя!
Але обставини складаються таким чином, що вона змушена його дурити, а він дізнається про це, і більше не вірить їй. Адже якщо вона обманювала його раніше, то як можна вірити в її кохання зараз?
То що ж робити їй, якщо вона любить і розуміє, що він не може подолати своє знання, а вона ніяк не може цього змінити? Залишається лише піти... Це не спойлер, оскільки для такого кіно спойлеру не може бути за визначенням.
По-перше, тому, що образотворча тканина стрічки неймовірно насичена деталями та переказати її неможливо. По-друге, таке кіно дивляться аж ніяк не для того, щоби зрозуміти, хто ж убивця. І по-третє, після закінчення вам швидше за все захочеться відразу включити кіно спочатку, бо у вас напевно залишиться відчуття чогось пропущеного.
І повірте, дивитися знаючи фінал, — набагато цікавіше, адже цей фільм потребує повної концентрації уваги. Конструктивно він є своєрідним пазлом: глядачеві пропонується його зібрати й він неодмінно впорається із цим завданням, якщо взагалі любить цю справу і не проґавить жодної деталі, яких у картині безліч. Тож, приємного перегляду!
