Розчесати доведеться і ці, поки що недоречні, мислі

1. Спершу принципове. На чому ми станемо непохитно: «придушимо» чи «задушимо»? Ви ж бачите кардинальну відмінність сенсу у префіксах? Переляканий світ, дай, боже, йому здоров'я, із переповненими памперсами чекає лише натяку на гілочку миру в дзьобі двоголового бройлера! З байденів, шольців і макронів станеться, що бункерного щура за відкат на «раніше підготовлені позиції» висунуть на премію миру. Тільки, лише, винятково нам з вами, народе, доведеться визначатися з умовами капітуляції фашистської раші.

Слова нашого Славня святі. Але зменшувально-пестливий рядок у ньому про погибель «воріженьок як роси на сонці» свідчить лише про наш затятий пацифізм. На війні ж не до сентиментів, і сьогодні «воріженько» з гімну має чітке означення – російський фашист. Абсолютне зло, ворог. З глибокою душевною ліричністю виспіваємо погибель воріженька після перемоги.

Так, не на часі аматорам аналізувати дипломатичне мереживо Кулеби. Але й карпатська мольфарка Магдалена Мочіовські, попри увесь її загалом пророчий оптимізм, ще не визначилася з календарем вікторії. Тому від фрази офісу  про «готовність до обговорення нейтрального статусу країни» сторчма стають чуприни не лише у хлопців з полку «Азов». Знову війнуло чимось таким негарним і, на жаль, вже чутим.

2. Наразі уся країна об'єднана осанною до керманичів, котрі… далі – за текстами інформзведень про оборону країни і постів про справжню мужність вчорашніх кавеенщиків. Але. Скільки систем ППО можна було поставити за ті чималі гроші, втелющені в піарний асфальт? Наскільки цинічно тепер вимірювати роки обірваних життів погонними кілометрами?

3. На додачу до першого запитання цитуємо одного з мужніх: «Ви знаєте, ми до останнього не вірили, що це станеться, чесно скажу. Ви знаєте, що було багато інформації від наших партнерів тощо. Але, все ж таки, ми не вірили». Промовчав би, чи що. Ми маємо відповідь. Страшнувату. А ви?

4. Країна залита лайном. Матеріальним – якась дещиця країни на північ від Києва, на схід і південь від Харкова, Херсона, Миколаєва, Сум, Чернігова. Вичистимося. Наші неймовірні ЗСУ вже третій тиждень на етапі великого прибирання ZZ (zалишкіv zасранціv).

Питання ж про лайно духовне. На дороговказах, бігбордах, в заголовках медійників, ба, на екранах і моніторах – скрізь нещасну нашу буквочку «Ха» зробили заручницею емоцій. Бо літерку ні з чим іншим, крім наступного «У» і йотованого вивершення, вже уявити неможливо. Що з нас, зворохоблених, візьмеш. З нас – дорослих. Бо ж як було до війни? Гахнеш молотком по пальцю і зіпаєш до бога, мовляв, куди ти, всевидящий, дивився! То ж і сьогодні мем з курсом для руського корита надихає традиційно.

Пригальмуйте, діди-баби, тата з мамами, і спробуйте собі відповісти – чи так вже й безальтернативно перейти у спілкуванні з дітьми на ординський мат? «З'їж, дитинко, ще ложечку кашки. А не пішла б ти, мамо, нах**?». Ну-ну. Війна не все спише.  

5. Ось ще одна опінія навздогін – щодо ейфорії. Відео зі знищенням ворожих літаків, танків і тисяч «денацифікаторів» робить сірі будні пенсіонерів з онучатами в укриттях життям. З надією, вірою, сенсами.

Тільки б не сприйняти бажане за дійсне. «Неминучий технічний дефолт рф», «пекельні санкції», «заборона Ютьюба» і решта неймовірно радісних звісток з мордору жодним чином не пов'язані з сиреною за вікном – її ще не скоро заціпить. Бо та сволота за поребриком пересяде з таких комфортних для сідниць табуреток ІКЕА на пеньки, замість Ейрбасу запустить сибірським трактом трійки з ямщиками, з лобстерів і моцарели перейде на звичну ріпу і грузді, але до самого скону волатиме про «царя храні». І тут знову когнітив: хто ж з них винен – пацюк з шойгами-лавровими-скабеєвими, чи таки «окремо взятий росіянин»? Вибачати? Утилізувати?

Сьогодні, на сімнадцяту добу війни, о 5.32 отут в бомбосховищі від деяких нерозчесаних думок відгонить зрадою. Туримо думи, недоречні  наші думи. Та, паразити, недалеко й відбігають. І батожать, батожать…