Геноцид сам по собі нічому нікого не вчить, а дарма
Права і свободи не заслуговують, але виборюють і відстоюють. За хорошу поведінку ніхто їх вам не дасть, — це добре затямили наші предки.
Якщо кара за помилку надміру сувора, суб'єкт не здатен учитися. Це якби за помилку в диктанті вчителька повідбивала учневі руки та мізки; роботу над помилками у такому стані зробити неможливо.
І голокост не став би поштовхом до створення Ізраїлю, якби єврейська діаспора у США та Британії не уникла репресій. Якби нацизм попередньо не розгромили, не затаврували принародно і не надали потужну й сталу зовнішню підтримку новоутвореному політичному суб'єкту.
Тому реукраїнізація й реально шанобливе ставлення до трагедій нашого минулого піде жвавіше, якщо український мовний простір почнуть масово боронити не тільки жіночки зі старенькими, сивими/лисими дідусями, а й молоді, кремезні козарлюги. Особливо ті, хто пройшов горнило війни, завадивши повторенню Голодомору.
Питання мови та пам'яті — це теж питання національної безпеки. Якщо ви у своїй країні, на землі своїх предків, не можете захистити свої мовні права, то в перспективі не зможете захиститися ні від чого, затямте це.
