Роздуми під час прощання з генералом Віктором Гвоздем
Чим більше таких людей, тим більше людей у світі розумітимуть Україну
День 2 червня 2021 року у Києві відповідав погоді та настрою дощової осені: сіре безсонячне небо, краплини дощу і сум на душі у людей, які прийшли до Будинку офіцерів Збройних сил України. Прощаємося з генералом Віктором Гвоздем і віддаємо йому шану у цьому світі.
Вона достойна внеску Віктора Івановича у створення сучасної України, про що ми, його колеги та побратими, писали на сторінках інтернет-видання «Vector news» 31 травня 2021 року у матеріалі «Пам’яті Віктора Гвоздя». Теплі й сердечні виступи зі спогадами про нього також пролунали на Байковому цвинтарі та поминальних заходах.
Слухав ті промови і поступово спадало на думку, що сьогоднішній сум та втрата нашого друга водночас містять у собі надію на майбутнє нашої України. Я звернув увагу на те, що більшість із колег і друзів, які прийшли провести в останню путь Віктора Гвоздя вільно володіють, як колись і він, багатьма іноземними мовами.
Вони мають реальний досвід міжнародної діяльності: працювали у дипломатичних установах України у багатьох країнах світу, структурах ООН, ОБСЄ, НАТО, миротворчих контингентах, як колись робив Віктор Гвоздь.
Ці люди реально та предметно володіють питаннями організації діяльності структур забезпечення національної безпеки України: працювали або працюють у Міністерстві оборони України, Апараті Ради національної безпеки і оборони України, керували або керують розвідувальними органами, як свого часу і Віктор Гвоздь.
Серед них – значна кількість науковців: кандидатів і докторів наук у різних галузях знань, авторів численних публікацій, викладачів українських вишів.
Таким був Віктор Гвоздь – доктор військових наук, заслужений юрист України.
Багато з них захищали й захищають Україну зі зброєю в руках від російської агресії, як це робив і генерал Гвоздь.
І я згадав про те, що майже 30 років тому, на зорі незалежності України, у нас не було такої кількості досвідчених фахівців у галузях національної безпеки, міжнародних відносин, воєнної безпеки. Для прикладу: у 1991 році чисельність МЗС України складала близько 300 осіб.
Сьогодні в Україні значно зріс фаховий людський потенціал у цих сферах національної безпеки, що я побачив серед людей, які проводжали в останній путь свого колегу.
Генерал Віктор Гвоздь багато зробив для створення та розвитку в Україні фахової професійної спільноти.
Це запорука формування еліти України, бо люди вирішують усе.
І я подумав: чим більше таких людей, тим більше людей у світі розумітимуть Україну та її передбачуваність, тим скоріше нашу країну прийме до себе Європа та євроатлантична спільнота. Саме до цього доклав зусиль наш колега та друг, з яким ми прощалися у день 2 червня 2021 року...
Шануємо світлу пам'ять Віктора Івановича та продовжуємо його роботу.
Генерал-лейтенант Олександр Бєлов,
заступник Секретаря РНБО України (1997-2000 рр),
заслужений діяч науки і техніки України
