Після втечі французьких військ із низки африканських країн їх замістили московити в особі «вагнерівців». Адже святе місце пустим не буває.
Осердям присутності Кремля на «чорному континенті» став регіон Сахель, а точніше військово-політичний союз держав-лімітрофів Ніґер, Малі та Буркіна-Фасо. Станом на сьогодні в усіх трьох панують незаконні режими (хунти), націлені на дестабілізацію ситуації в Африці.
Медіаагенція «Останній Бастіон» поспілкувалася з фахівцями та дізналася, котра із вищеназваних країн найбільше наближена до московського мілітарного й фінансового корита. Виявилося, що такою є Республіка Буркіна-Фасо (колишня французька колонія Верхня Вольта — прим. ред.).
Юрій Олійник, кандидат політичних наук, керівник дослідницьких програм НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень» та дійсний військовослужбовець ЗСУ:
– Останнім часом в африканських і не тільки країнах активно підіймається імідж лідера буркінійської хунти Ібрагіма Траоре. Його зображують борцем ыз постколоніальним впливом, зокрема французьким, рятівником економіки та держави Буркіна-Фасо. Помітно, що піар-кампанія взорується на образ відомого президента сусідньої країни Кот-д'Івуару, що так само боровся з французьким впливом і принаймні на словах виступав за справедливіший розподіл багатств країни у 1980-х.
Після його вбивства він став образом своєрідного «Джона Кеннеді західної Африки». Але реальність, мёяко кажучи, відмінна. По-перше, Траоре прийшов до влади під час перевороту у грудні 2021 року на багнетах і грошах московських найманців (тоді ще ПВК «Вагнер»). І досі Буркіна-Фасо, звідки витіснили французькі бази, стала повністю залежною від РФ, увійшовши до того ж у проросійський Альянс Сахелю разом із Малі та Ніґером.
Замість західних фірм приходять російські. Зокрема, це правило також стосується гірничовидобувна компанія «Nordgold», якій наприкінці квітня видали ліцензію за її останні інвестиції у видобуток золота у країні. Це супроводжується гучним лівацькими гаслами про «революцію», що Буркіна-Фасо отримає вигоду від своїх мінеральних багатств, вимогу до іноземних фірм надати державі 15% акцій. Але стабільності це не принесло. 40% території країни не контролюється офіційною владою, регулярно сотні людей гинуть в етнічних чистках.
Як і попередники, Траоре не в змозі подолати джихадистів і просто бандитизм, а саме через звинувачення попередників та французьких військ у нездатності навести порядок і почались масові мітинги 2021 року, на хвилі яких переворот вітав народ. Однак позитивний імідж у сусідніх країнах в Траоре росте. І сам обсяг хвалебних публікацій та медіа шторму вказує, що тут влиті великі кошти. Передусім головного покровителя режиму — РФ, що прагне через приклад Буркіна-Фасо спонукати інші країни до антизахідної політики.
Ібанізер Обадаре, доктор філософії (у галузі політичних наук), старший науковий співробітник із досліджень Африки у Раді із міжнародних відносин:
– Як на мене, у Буркіна-Фасо нині формується культ особистості — «культ святого Траоре» — як лідера хунти, що підтримується РФ. На жаль, ця практика притаманна більшості африканських держав після звільнення від колоніального панування європейців. Скажімо, у 1960-1980-х роках подібне відбувалося у ЦАР, Уґанді, Заїрі (нині Демократична республіка Конґо — прим. ред.) та Зімбабве.
Як колись Сейні Кунче у Ніґері, так тепер Ібрагім Траоре у Буркіна-Фасо, — від моменту приходу до влади в результаті військового заколоту і державного перевороту перетворився із маловідомого офіцера-підпільника на зразок поборника антизахідних впливів. Перебуваючи на найвищій посаді, Траоре почав позірну боротьбу із корупцією, запозичену у КНР.
Також він спробував отримати більший контроль над корисними копалинами Буркіна-Фасо від транснаціональних гірничодобувних компаній і переорієнтувався з колишньої метрополії, Парижа, на нового сюзерена — Москву. Це взаємовигідний бізнес. 23-мільйонне населення країни у самому серці Сахелю сподівається на стальки на реальні зміни у своєму житті, скільки на зішестя Божої благодаті, дива, але поки позитив у цінних активах підраховує Кремль та буркінійська хунта.
Харизматичний молодик у багряному береті причарував більшість своїх співгромадян незаплямованою у корупції репутацією. Він також торкнувся глибокого розчарування серед африканців, ситих по горло насильством, недієвими демократичними системами та втручанням Заходу. Додам, що цим уміло зіграла Москва, котру тепер теж обожнюють на берегах Вольти й Ніґеру.
Бенджамін Поулмен, доктор філософії (у галузі історичних наук), політолог-африканіст, професор в Університеті Монтфорта:
– Захоплені слова похвали у соціальних мережах допомогли загасати складний послужний список Траоре у Буркіна-Фасо. Ця країна стала епіцентром кризи безпеки у Західній Африці, де нелегітимний уряд в особі хунти контролює менше половини території країни. Наголошу, що навіть буркінійська армія і та не вся підтримує прокремлівський режим в Уаґадуґу (столиця країни — прим. ред.).
Звісно, елітні загони спеціального призначення вірні новому диктатору, за що Траоре обдаровує їх навіть іменними ножами із позолотою. Хунта утискає пресу, громадянське суспільство та політичних опонентів. Те, що світові демонструють через дозволені ЗМІ та інтернет — якісна картинка нової буркінійської пропаганди. Вона є своєрідною рефлекторним і роботизованим антизахідництвом, яке після відмирання колоніальної системи довго залишалося у головах більшості африканців.
Тож, коли 31-річний Траоре наслідує путіна і гучно заявляє про свою ненависть до Заходу, населення автоматично вірить у цю людину, в його месіанство. А щоби ніхто не мав іншої думки, влада у Буркіна-Фасо завбачливо запросила собі у поміч війська союзників. Торік улітку російська воєнізована група «Ведмежа бригада» влаштувала собі базу, а її члени охороняють за чималу винагороду так званих чиновників хунти, включаючи самого Траоре.
Для РФ вигідно виставляти недосвідченого у політиці офіцера другим пришестям Томаса Санкари (колишнього лідера Буркіна-Фасо, вбитого 1987 року — прим. ред.) не тому, що це щось означає з погляду ідеології та хорошого державного управління, а тому, що існує потреба знищити зародки місцевої демократії, дискредитувати Францію, США і Захід у цілому. Так постає підґрунтя для формування ширшого Сахельського фронту у гібридній війні, котру давно веде Москва.
Одночасно медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує своїм читачам про те, що кремлівський окупаційно-терористичний режим продовжує множити кривавий безлад на «чорному континенті». Ніхто не хоче втручатися у ситуацію, а от КНР це тільки на руку.