Що приховує стара будівля Полтавської політехніки
Онучка останнього гетьмана, шляхетні панянки і вчителі з Лейпцига.
Колись тут вчили французьку й етикет, тепер — інженерію й архітектуру.
Серед архітектурних принад Полтави окремо виділяється ансамбль Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка». Не всі полтавці знають, що в цій будівлі раніше працював Інститут шляхетних дівчат — один із небагатьох в Україні, чиї приміщення зберегли освітнє призначення й дотепер.
Полтавський інститут шляхетних дівчат існував із 1818 по 1917 рік і був унікальним навчальним закладом Полтавської губернії. Це був закритий інститут для дівчат із родин збіднілих дворян, духовенства та купців. Вихованки навчалися тут із шести до вісімнадцяти років, а повний курс тривав сім років. У закладі надавали справді високий рівень освіти — викладання забезпечували педагоги з Лейпцизького університету.
Дівчата, які навчалися тут, мали згодом стати вчительками й господинями, тому вивчали мови, історію, літературу, арифметику, географію, світову історію. Обов’язковими були французька, німецька та латинська мови. Окремо викладали музику, мистецтво, рукоділля й танці. Вихованки знали правила етикету, сервірування та спілкування у світському товаристві — панянка з інституту могла підтримати будь-яку розмову.
На початку XIX століття Парасковія Яківна Кочубей, дружина дійсного статського радника Семена Кочубея, на власні кошти заснувала в Полтаві пансіон для дванадцяти «благородних дівиць бідного стану». Заклад проіснував до 1816 року. Того ж року, після призначення князя Миколи Рєпніна-Волконського Малоросійським генерал-губернатором, його дружина — княгиня Варвара Рєпніна — продовжила ініціативу, відкривши пансіон для дванадцяти дівчат, які не мали змоги здобути освіту. Саме вона виступила з ідеєю створення державного навчального закладу для дівчат. Для його розміщення меценат Семен Кочубей передав свій маєток із садом, лісом, сіножатями та городами — загалом понад 83 десятини землі.
Варто згадати, що княгиня Варвара Рєпніна була онукою останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Серед викладачів інституту були українські письменники, історики та музиканти, зокрема Петро Гулак-Артемовський, Венцеслав і Алоїз Єдлічки, Петро Щуровський. До закладу приїжджали Панас Мирний та Тарас Шевченко.
Архітектурний комплекс інституту, нині частина Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», був зведений у першій половині XIX століття в класичному стилі й нині є пам’яткою архітектури національного значення.
План споруди розробив архітектор Олександр Штауберт, а будівництвом керував Людовик Шарлемань. Споруда складалася з центрального триповерхового корпусу та двох бокових двоповерхових флігелів, які згодом об’єднали в єдиний комплекс довжиною понад 130 метрів. В’їзд до двору прикрашений двома башточками-пропілеями з колонами — вони збереглися й дотепер.
Після приходу радянської влади в будівлі розміщували землевпорядний технікум і благодійну організацію «Порятунку дітей». Під час Другої світової війни споруду зруйнували, але після відбудови в ній розмістився політехнічний інститут.
