Сіоністи націлилися на Сирію

В «Ізраїлі» обговорюють план захоплення Дамаска.

В «ізраїльському» виданні Walla з’явився матеріал, заснований на джерелах у військових колах, який швидко розійшовся арабським і турецьким медіапростором.

Згідно з публікацією, ідея окупації Дамаска обговорювалася приблизно два тижні тому під час візиту ватажка генштабу сіоністської військової банди «ЦАХАЛ». Зазначається, що «велика група військових висловила бажання просуватися у напрямку Дамаска».

Військові вважають за необхідне розширювати просування вглиб сирійської території — до сіл і прилеглих районів — «для виявлення та нейтралізації ворожих намірів до того, як загрози наблизяться до кордонів «Ізраїлю»».

Поки що це не офіційна декларація правлячого режиму і не затверджений оперативний військовий план. Це відображення настроїв військових ватажків сіоністської банди «Ізраїль» на тлі майже дворічної окупації півдня Сирії після падіння режиму Башара Асада у грудні 2024 року.

Контекст: від тимчасової буферної зони до довгострокової окупації

Після краху Асада «Ізраїль» швидко оголосив Угоду про роз’єднання 1974 року недійсною та вторгся на південь Сирії. Військові банди сіоністів зайняли демілітаризовану зону ООН, сирійський бік гори Хермон (Джебель аш-Шейх) і низку стратегічних точок у Кунейтрі та західній частині Дараа.

Спочатку захоплення півдня Сирії в Тель-Авіві називали тимчасовим. Однак уже до січня–лютого 2025 року військовий ватажок Ісраель Кац і Нетаньягу говорили про перебування «на невизначений термін» і вимагали «повної демілітаризації території на південь від Дамаска» — провінцій Кунейтра, Дараа та Сувейда.

До вересня 2026 року «Ізраїль» ще більше розширив зону окупації півдня Сирії без будь-якого спротиву режиму Ахмада аш-Шараа.

Сіоністи створили ланцюг військових баз, встановили укріплені пости та регулярно здійснюють збройні рейди на населені пункти Кунейтри й Дараа.

Окрім регулярних збройних рейдів і викрадень мирних жителів, банда «ЦАХАЛ» регулярно обстрілює населені пункти півдня Сирії з артилерії.

Нетаньягу 9 вересня 2026 року виступив із сирійської вершини Хермона, наголосивши на контролі над висотами, звідки відкривається вид на Дамаск, і заявив, що «Ізраїль» «не допустить розміщення терористичних армій біля своїх кордонів».

Своєю чергою військовий ватажок сіоністів Кац регулярно заявляє: «війська залишатимуться на Хермоні та в зоні безпеки, доки зберігатимуться джихадистські загрози».

Паралельно «Ізраїль» активно використовує тему захисту друзів — у Сувейді та передмістях Дамаска, таких як Джарамана.

У 2025 році Нетаньягу і Кац навіть віддавали вказівки «готуватися захищати» друзькі райони у разі зіткнень із силами нового сирійського уряду. Це створює політико-ідеологічне прикриття для розширення впливу вглиб півдня Сирії.

Наскільки реальними є захоплення та окупація Дамаска?

Повне захоплення сирійської столиці — міста з населенням понад 2,5 млн осіб, розташованого приблизно за 20–30 км від нинішніх «ізраїльських» позицій, — виглядає вкрай малоймовірним за нинішніх умов.

Сіоністи від самого початку заперечували плани просування на Дамаск. Ще у грудні 2024 року речник Даніель Хагарі та інші спростовували повідомлення про танки біля Катани в районі Дамаска як фейкові.

«Ізраїль» виправдовує агресію проти Сирії черговим набором пропагандистських тез — «упереджувальне знищення загроз, створення глибокої зони безпеки та збереження свободи дій у повітрі».

Розмов про плани захоплення й окупації великих міст досі не було — принаймні до публікацій в «ізраїльській» пресі про сценарій окупації Дамаска.

Обговорення ідеї захоплення столиці Сирії, про яке пише Walla, радше відображає:

• Фрустрацію частини військових ватажків «Ізраїлю» через посилення сил нового уряду Ахмада аш-Шараа — колишнього лідера ХТШ Джулані, який спирається на підтримку Туреччини.

• Посилення впливу Туреччини в Сирії, зокрема військового.

• Бажання розширити зону окупації під прапором «кращого контролю підходів до кордону та моніторингу».

• Внутрішню дискусію в «Ізраїлі» про те, наскільки далеко можна зайти у діях із захоплення нових територій Сирії в умовах, коли режим Ахмада аш-Шараа демонструє явне небажання чинити військовий спротив і веде — за посередництва США — переговори про так звану «угоду про безпеку з «Ізраїлем»».

«Ізраїль» регулярно проводив збройні рейди на населені пункти півдня Сирії, завдає авіаударів, зокрема по околицях Дамаска, включно з висадкою військ для захоплення певного військового обладнання у 2025 році.

Вимога Тель-Авіва про повну демілітаризацію всього півдня країни фактично означає, що сирійська армія не повинна перебувати між Дамаском і власним кордоном, тоді як південні території залишаються під окупацією «Ізраїлю».

Така ситуація створює для «Ізраїлю» зручну «сіру зону» впливу без необхідності фізичного захоплення сирійської столиці. Контроль над горою Хермон — це вогневий контроль над значними територіями Сирії, зокрема й над Дамаском.

Геополітичні наслідки та ризики

Для режиму Ахмада аш-Шараа будь-яке публічне обговорення окупації Дамаска — вкрай чутлива тема. Дамаск намагається балансувати між відновленням суверенітету, уникненням військового спротиву агресії «Ізраїлю» та переговорами з Тель-Авівом.

Єдина реакція на захоплення півдня Сирії та регулярні агресивні дії сіоністів, яку демонструє Дамаск, — це скарги на порушення суверенітету.

Всередині «Ізраїлю» тема вписується в ширшу пропагандистську дискусію про «безпечні кордони після 7 жовтня». Агресивна частина сіоністського крила вимагає розширення окупації аж до захоплення Дамаска. Ці вимоги подаються в релігійно-націоналістичному ключі.

Інша частина сіоністської банди «Ізраїль» вважає, що контроль висот, уже наявна «буферна» — окупована — територія, свобода дій і запобігання появі загроз біля кордону є достатніми для «Ізраїлю».

Висновок

Публікація Walla не означає, що «ізраїльські» танки ось-ось рушать на Дамаск. Вона фіксує важливий зсув: обговорення глибокого проникнення і навіть символічної «окупації столиці Сирії» перестало бути табу в публічній дискусії.

Поки що дії «Ізраїлю» зводяться до закріплення та поступового розширення зони окупації на південь від Дамаска під приводом «захисту від загроз і захисту друзів», тим більше що правлячий режим у Сирії демонструє крайнє небажання захищати південні райони країни збройним шляхом.

Ідея «йти на Дамаск» радше слугує інструментом залякування та відображенням максималістських настроїв, ніж затвердженим планом кампанії. Однак в умовах, коли «тимчасова присутність» уже триває майже два роки, межа між «буферною зоною» та амбітнішими цілями сіоністів стає дедалі розмитішою.