Сьогодні в Україні святкують 81-шу річницю створення Української Повстанчої Армії

Останні бої УПА відбулися у 1960-му році на Тернопільщині.

14 жовтня 1942 року постановою Української головної визвольної ради зафіксоване як дата створення Української Повстанчої Армії.

При цьому, частина істориків вважають цю дату умовною. На їх думку, підрозділи УПА почали діяти на західній Україні у першій половині 1942 року.

Після того, як з вересня цього року ПЦУ та УГКЦ перейшли на новоюліанський календар, і свято Покрова було перенесено на 1 жовтня, серед істориків навіть виникли дискусії, чи варто і День створення УПА теж перенести на 1 жовтня.

В період Другої Світової війни формування українських партизанських з'єднань на Волині та Поліссі розпочали відразу три політичні сили.

Перші загони народної самооборони «Українська Повстанча Армія — Поліська січ» напередодні німецького вторгнення створив Тарас Боровець (Бульба), який заручився підтримкою уряду УНР у вигнанні. Проте його спроба здобути для свого формування статус національного збройного відділу не знайшла підтримки у німецької окупаційної влади і у листопаді 1941 року «УПА-Поліська Січ» була офіційно розпущена.

Але вже весною 1942 року Боровець відродив УПА (без доповнення «Поліська січ») як партизанські загони для боротьби з німцями, згодом реорганізовані в Українську Національно-Революційну Армію (УНРА).

Через пів року свої збройні підрозділи створила ОУН Андрія Мельника під командуванням Миколи Недзвецького (псевдо Хрін) та бандерівці — Поліським загоном командував Сергій Качинський (Остап), волинським — Григорій Перегійняк (Довбешка-Коробка).

Саме діяльність останніх і дозволила ОУН (б) прив'язати дату створення УПА до 14 жовтня 1942 року, що мало на меті показати тяглість історії українського війська від доби Гетьманщини, коли покровителькою козацького війська була Покрова, свято якої припадало саме на 14 жовтня.

Уперше «Свято УПА» було встановлене Постановою Української Головної Визвольної Ради від 30 травня 1947 року.

Цей документ зберігся до наших днів у збірнику «УГВР у світлі постанов Великого Збору та інших документів з діяльности 1944-1951 рр. (збірка документів)», виданих ОУН у 1956 р. за кордоном.

У ньому йдеться:

«У жовтні 1942 р. на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Українській Повстанчої Армії. 1. Для зафіксування цього історичного моменту визнається день 14 жовтня 1942 р. днем постання УПА. 2. Для вшанування цього моменту день 14 жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА».

Організація Українських Націоналістів 30 липня 1947 року видала Повідомлення про відзначення Свята УПА. У документі підкреслюється, що «для ознаменування історичного моменту утворення Української Повстанчої Армії день 14 жовтня проголошений святом УПА», а також зазначено про великий шлях боротьби й росту УПА від невеликих відділів до армії, яка в численних боях проти нацистських і радянських окупантів вкрила себе славою і здобула заслужену любов і пошану українського народу.

У постанові також йдеться про збіг Свята УПА з «козацьким святом Покрови» і «непереривність збройної боротьби українського народу» за волю.

14 жовтня 1947 року Головний командир УПА Роман Шухевич оголосив «Святочний наказ».

У ньому він підкреслив:

«Цілий 1943 рік та перша половина 1944 року ознаменовані боротьбою УПА на два фронти. На протинімецькому фронті УПА добилася повного припинення вивозу українського населення на роботи в Німеччину і унеможливила господарське пограбування народу. На протибольшевицькому фронті УПА не допустила до заливу українських теренів большевицькою партизанкою. Ніхто інший як саме УПА в цілому ряді переможних боїв розбила орди сталінських гунів, що нестримно просувалися з північного сходу на підбій Европи. В другій половині 1944 р. всі українські землі опинилися вже під большевицькою окупацією. Почався новий період боротьби УПА за «бути або не бути» українському народові…».

Головнокомандувач перелічив усі воєнно-політичні умови в яких довелося боротися до 1947 року включно, й наголосив, що УПА має «успіхи, яких в таких умовах не знало людство».

У 1952 році останній Головнокомандувач УПА Василь Кук на псевдо В. Коваль видав Наказ про відзначення 10-річчя УПА.  

Загальну кількість людей, які були у лавах УПА назвати важко. За оцінками істориків, у різні періоди її чисельність могла коливатися від 25 до 100 тисяч вояків.

Промовистий факт — за даними НКВС УРСР, за період з лютого 1944 по січень 1946 року як результат боротьби з УПА — 103 313 повстанців було вбито, 15 959 — заарештовано. Посилаючись на радянську статистику, частина істориків вважає, що з 1942 по 1954 роки у лавах УПА перебувало близько 400 тисяч бійців.

Вік членів УПА в середньому становив 18–22 роки. Більшість воїнів УПА відрізнялися незвичайною молодістю. Так, у часи розквіту боротьби УПА в 1943-45 роках 20% партизанів були віку 18-19 років, 15% — у віці 20 років, 13% — у віці 23 років, 12% — у віці 21 року, 8% — у віці 22 років.

Загони УПА одночасно воювали проти німецької та радянської армій. Після закінчення ІІ Світової війни противником УПА стали бойові підрозділи органів держбезпеки СРСР.

Одна частина українських повстанців з боями зуміла прорватися до Європи, в окупаційні зони країн Заходу, інша — продовжувала нерівну боротьбу у Західній Україні.

Офіційно — останній бій боївки УПА відбувся 14 квітня 1960 року в Тернопільській області.

Хоча деякі історики вважають, що УПА продовжувала свою діяльність на Західній Україні до початку 70-х років.