США більше не будуть наддержавою, якщо зрадять Україну
Хаос часів президентства Дональда Трампа повертається. Міжнародна міць і репутація США перебувають під загрозою через політичні ігри.
У цьому переконаний спеціальний кореспондент фінляндського видання Ilta-Sanomat у Вашинґтоні Сеппо Вар'юс. За його спостереженнями з Потомака, прогнози не тільки для України, а й для всієї Європи вельми невтішні.
Будь-яка наддержава має два способи залучити до свого табору дрібніші країни: насильство та довіру. РФ, яка вже півтора року застосовує насильство проти України, зрозуміла, що це не працює, тоді як США відреагували на це довірою та створили надійну робочу коаліцію на підтримку України.
Проблема довіри полягає в тому, що зрадити її можна лише один раз. У Фінляндії та у країнах Міжмор'я панує хибна думка, що «ці американці божевільні», але у цілому всі ми, європейці, могли б просто знизати плечима, дивлячися на безлад у Палаті представників Конґресу США, якою б історичною подією не було звільнення спікера Кевіна Маккарті.
Але ми не можемо, перш за все, через Україну. Невелике консервативне крило республіканців також узяло американську допомогу Україні як зброю для внутрішньополітичного протистояння перед виборами 2024 року.
Це стало одним із чинників, які вплинули на виникнення конфлікту, що спричинив ганебне падіння популіста Маккарті. Тепер ухвалення нового закону про фінансову допомогу Україні зупинилося на невизначений час.
Причини антиукраїнської позиції консервативних республіканців (конкретніше, групі трампістів — прим. ред.) незрозумілі. Можливо, це просто бажання протистояти всьому, що робить ненависний їм президент-демократ Джозеф Байден.
Крах міжнародного впливу США розпочався із фінансової кризи 2007 року, а свого піка він досяг за президента-республіканця Дональда Трампа. Більшість західноєвропейських лідерів ставилися до нього з підозрою.
Річ не у тому, що Трамп робив, але у тому, як він це робив — без перебільшення, він був слоном у посудній лавці світової політики. Термін повноважень Байдена розпочався з військово-політичного колапсу, коли США вивели війська з Афґаністану, 20-річна війна проти тероризму закінчилася повною поразкою.
Це надихнуло президента РФ Владіміра Путіна на повномасштабне воєнне вторгнення в Україну. Він був упевнений, що солдати США та інших країн-учасниць Північноатлантичного альянсу не ступлять на цю скривавлену землю; і вони не ступили.
Однак бажання українців захистити себе спантеличило Путіна. Ймовірно, це здивувало і Байдена, але він зміг діяти негайно — Вашинґтон передав Києву дані своєї розвідки та потужну зброю.
Президент Байден зумів залучити велику кількість країн на допомогу Україні. Почалися нові дні слави США, які тривають ось уже півтора року, проте багатьом американцям це менш цікаво, ніж їхні внутрішні справи.
Ось, чому можлива й політична гра проти українського питання. Трамп повертається до центру політики, і хаос завжди супроводжує його, а ситуація у Палаті представників — лише один із його симптомів.
Обвал підтримки України з внутрішньополітичних причин став би катастрофою для зовнішнього вектора Вашинґтона, хто б не сидів в Овальному кабінеті Білого дому. Розчарування, гнів та жах не залишилися б тільки в Україні.
Здатність європейських країн-учасниць НАТО розв'язати українське питання без США є сумнівною. На папері вони набагато багатші за Росію і краще озброєні неядерною зброєю, але альянс на підтримку України без сильного лідера може швидко розвалитися.
У розколотій Європі політичні ігри набагато складніші, ніж у США, ми вже бачимо це за результатами виборів у Словаччині. Тож, що б не трапилося з Україною, союзники по НАТО більше ні в чому не стали покладатися на США; можливо, це не було б кінцем Альянсу відразу, але це було б початком кінця.
В іншому світі до конкурентів США приєднувалися б нові й нові країни. Комуністичний Китай, Туреччина і навіть Росія не втратили б своєї частки у переділі глобального порядку денного на сфери впливу.
Здатність США створювати вигідні собі союзи рішуче знизилося б, що стало б початком шляху до перетворення на колишню наддержаву, якій нові наддержави відведуть роль обмеженого регіонального лідера у Карибському басейні. Поки ми бачимо лише погані прогнози.
Блокування Палати представників має ослабнути із приходом нового спікера. Стів Скейліс і Джим Джордан відразу ж зареєструвалися кандидатами у наступники Маккарті, бо вони ближчі до правого крила за Маккарті, але обіцяють сприяти єдності всередині фракції республіканців.
Це, напевно, полегшило б розв'язання українського питання. Якщо патова ситуація затягнеться, то, за словами президента Байдена, є інші способи забезпечити безперебійну допомогу Україні, адже повноваження президента США дуже великі.
За продовження допомоги виступає більшість як республіканців, і демократів, перешкодою ж є дії невеликої меншини у вигляді радикалів: трампістів і деяких лівих демократів. Однак таким чином Україна одержала серйозне попередження.
Навіть обіцянки США про надання допомоги не висічені на камені. Серйозне попередження отримали й ті американці, які все ще зацікавлені у статусі та репутації своєї країни у світі як наддержави, чиє реноме хитається, як флюгер під час буревію.
