Страх «ДІЇ» і помста з-під спідниці

Хто і навіщо ліпить з мене ворога народу?

Чесно кажучи, я не мав наміру реагувати на черговий «борзо-зловонний» донос у неіснуючу інстанцію на мене. Собаки гавкають, а караван іде. Але коли докупи змішуються коні, люди, відверта брехня і сімейні підряди, а шановане (колись) медіа опускається до рівня «зливних бачків», мовчати – означає толерувати ідіотизм.

Автором опусу під гучною назвою про «Останній Бастіон Кремля», де нас звинуватили одночасно в «арійських поглядах» (це ж було вже, як сказав би Леонід Данилович) і, як це не смішно звучить, в роботі на росію, виступив такий собі Ігор Гавриленко. Для широкого загалу це прізвище не каже нічого. А от для полтавців – дуже багато. Це чоловік одіозної судді лудоманки Лариси Гольник, низку антикорупційних розслідувань по якій публікував наш «Останній Бастіон».

Тож давайте називати речі своїми іменами: колонка Гавриленка – не журналістика. Це банальна помста. Помста ображеної жінки руками чоловіка, який, судячи з її декларації, не має жодних доходів і ховається від життя (і від мобілізації) під суддівською мантією дружини.

Про «істерика», що прокинувся

Є питання, як цей текст взагалі потрапив на УП. Якщо глянути на профіль автора, побачимо дивовижне. Гавриленко мовчав 7 років. У 2019-му він написав дві колонки про Скоропадського і Мазепу і замовк. І ось, у 2026-му нарешті з’являється тема, достойна гетьманів: Сікалов і «Останній Бастіон». Згадується анекдот про німого хлопчика, який заговорив після того, як йому не поклали цукор у чай. Хоча у нашому випадку хлопчику – навпаки, цукор поклали.

Очевидно, що текст писався не для читачів, а для замовників. Це класичний вкид, де автор, порушуючи всі базові стандарти журналістики, намагається натягнути сову на глобус.

Про «російський слід» і реальність

Для довідки пану Гавриленку та редакторам УП, у яких відмовили фільтри і зір як такий:

1. Сайт «Останній Бастіон» заборонений «Роскомнадзором» на території росії на вимогу генерального прокурора рф ще у 2015 році. За матеріали на підтримку «Правого сектору» і «Вовків да Вінчі». Тож відносити нас до антиукраїнських сил може лише людина з глибокими органічними ураженнями мозку.
   
   
2. 
   

3. Геннадій Сікалов, зі зброєю в руках захищав свою країну у лавах Сил оборони, поки автор пасквіля захищав своє право на відстрочку під спідницею в тилу за допомогою судді-дружини.

4. На забезпечення побратимів і підрозділів ЗСУ мною витрачено десятки мільйонів гривень особистих коштів.

Питання: що і кого у своєму житті захистив Гавриленко, окрім фінансових інтересів дружини?

Про подвійні стандарти УП

Окремий «привіт» Севгіль Мусаєвій. Ви поставили текст, який порушує журналістську етику ще на етапі заголовка і підзаголовків. «Корисний ідіот чи консерва?» – це фальшива дихотомія, маніпулятивна «вилка», яка таврує героя ще до того, як читач дійде до суті. Ви у максимально комічній формі проілюстрували «Закон Годвіна» в українській версії, причому «Гітлер» (у нашій ситуації «робота на росію») з’явився одразу у заголовку і потім не покидав нас аж до останнього речення. Виразно не вистачало тези, що Сікалов з’їв усіх синиць на Полтавщині через їхнє жовто-синє забарвлення.

Особливо пікантним є читати все це на сайті, редакторка якого так високо цінувала вишукане товариство російського олігарха Костянтина Григоришина після 2014 року. Спонсора забороненої (через прямі зв’язки з ФСБ) КПУ та особисто Петра Симоненка, фінансиста передвиборчої кампанії Януковича у Сумській області, постачальника електроенергії до окупованого Криму і т.д. і т.п. Це дивно читати на ресурсі, власник якого Томаш Фіала вів бізнес із підсанкційною компанією Arricano в окупованому Криму і дивом уникнув санкцій. Чи гроші не пахнуть, панове «антикорупціонери?».

Справжня ціль – збити політичну суб'єктність «Дії»

Але я, мабуть, не писав би все це, якби атакували мене персонально. Варто зазначити, що це суддівське подружжя давно і системно займається переслідуванням журналістів на Полтавщині. Той же Гавриленко розсилає ось такі «листи щастя» авторам «Останнього Бастіону».

А також намагаються дискредитувати мене особисто. Зокрема, вони отримали доступ до системи «Аркан», яка адмініструється ДПСУ, і опублікували дані про перетин кордону моєю колишньою дружиною і дитиною. Зауважу, що заява про злочин вже подана мною до ДБР. Бо мова йде про закриту базу прикордонників, права на доступ до якої мають лише правоохоронці і декілька міністерств. А не чоловіки корумпованих суддів.

І мова йде вже про політичне переслідування. «Вуха» замовника стирчать найбільш явно там, де Гавриленко вдається до примітивної політтехнологічної маніпуляції – атаки через асоціацію.

Зверніть увагу: увесь цей псевдоаналітичний лонгрід про «російські наративи» сконструйований виключно як «троянський кінь» для доставки однієї-єдиної тези: дискредитації партії «ДІЯ». Автор штучно та бездоказово прив'язує нашу політичну силу до ворожих інтересів, намагаючись маргіналізувати її в очах виборця. При тому, ще раз звертаю увагу пані Мусаєвої, що величезна кількість членів партія «ДІЯ» є діючими військовими ЗСУ.

Остаточним доказом замовності цього матеріалу є його «посів» у медіаполі. Синхронний передрук статті на ресурсах із репутацією «медіакілерів» (зокрема на сайті «Антикор», який спеціалізується на чорному піарі) із акцентом саме на політичній складовій, демаскує задум технологів.

Ну що ж, люди відпрацьовують бюджет на знищення політичного конкурента – як можуть. Тож вітаю пані Мусаєву – ви опублікували політичну «джинсу», «яку розганяють на Антикорі і сайті Рабиновича». Як то кажуть, ніколи такого не було, і ось знову. Те, що «Українська правда» стала стартовим майданчиком для кампанії, яку підхоплюють сайти-вимагачі, є сумним діагнозом для колись флагмана української журналістики.

Чому вони бояться?

Відповідь проста. Ця істерика, цей союз кишенькових активістів (жернакових, маселків), сировинно-медійних олігархів Пінчука/Фіали та переляканих суддівських чоловіків свідчить про одне: вони бояться.

Вони бояться реальної сили. Бояться тих, хто не пише грантові заявки, а робить справу. Партія «ДІЯ» – це про вчинок. Про здатність брати відповідальність. Про тих, хто будує і захищає, поки інші пишуть доноси.

Вітаю вас, недолугі замовники. Ви показали свій страх. Ви показали, що «ДІЯ» – це загроза вашому затишному світу імітації та корупції. Ваш програш – це лише питання часу. А ми продовжимо працювати. На своїй землі. І до нашої перемоги.