Страх «мумів» перед щуром-герасимом – фантазія

Однією з версій рашистського демшизоїдного (перепрошуємо, поганяло некрасиве, але це їхня самоназва) бомонду щодо причин, які гонять глибинний нарід на війну з Україною, є страх.

Відомий блогер свою і спільну для усієї ординської т. зв. опозиції нездатність підняти суспільство проти очевидного безумства щура та його підщурків намагається перекласти на «прекрасну і могутню емоцію, яка здатна підмінити решту фізіологічних інстинктів»  ̶  страх.

Ось як пишномовно пан демократ викладає причину агресії недоношеного суспільства (переклад на людську – наш): «Коли вже нічим годувати свій народ чи просто ліньки витрачати на нього цінні валютні ресурси, які згодяться й самому собі – доводиться шукати нову дешеву страву, здатну замінити повноцінне триразове харчування. Найпростіший вибір тут – страх».

Ой, пане Нікулін, не скажіть.

Емоції вищого порядку включно зі страхом, як свідчить Вікіпедія услід за психологією, притаманні виключно людській популяції. Амеба не боїться, просто ховає свою псевдоподію (несправжню ніжку) подалі від льоду чи окропу. Що, їхнє легендарне цуценя Муму боялося Герасима?

От Герасим боявся і барині, і дворецького, і нетверезого башмачника Капітона, і Кримського моста. Певно, отой тургєнєвський Герасим і залишався чи не останньою людиною – після нього всуціль пішли амеби. Яких щур топить, а вони йому облизують псевдоподії. Муми. 

Уявімо, що глибинні маси мордору й направду злякалися. Логічно припустити, що в цьому разі рвонули би до Монголії, Грузії, Фінляндії і Еміратів не двісті-триста тисяч переляканих, а усі потенційні чмобики.

Принаймні, значна їхня частина.

Але ж бачимо, що до військкоматів ідуть усвідомлено з «Боже, царька храні» на судомно, в агонії побєдобєсія розщерених писках, сім'ї екіпірують своїх батьків і синів на війну усвідомлено, ще усвідомленіше покидьки пруть з України пральні машини, зерно, медичне обладнання, метал, транспортні засоби, жіноче спіднє і собачі будки. То що, ними страх рухає? 

На забій гонять худобу. І вона аж до моменту зустрічі колись з молотом забійника, а наразі – з електродом, ремигає. Не боїться ні директора м'ясокомбінату, ні електрика.

По-всьому, тамтешня недоношеність пишається ситуацією, щуром і сама собою. Як же гордо випинає світові свої «скрепи» очевидний придурок Небензя! Таке, що він пишається здатністю розгледіти на українському комарі підвішені біологічні бомби – ніхто не помічає, а от  ми такі видющі!   

Надмірна пихатість (хтось уточнює – «понти і розпальцовка»), яка тліла в тій мокшанській масі від часів Боголюбського, час від часу спалахуючи то Казанню, то Батурином, то Чечнею, у псковського старця Філофея («два рима падо́ша, а третій стоїть, а четвертому не биваті»), й стала отією зайвою хромосомою недоношених. Відтоді, з 1524 року, коли старця пробило на «геніальний здогад», орда сто разів вже перепльовувала Каїна, Македонського, Батия, Наполеона, Гітлера у своїй гордині зробити «третій Рим» столицею Галактики.

Якщо світ по-справжньому не візьметься допомогти Україні обламати чортячі роги на щурові…

Тримаймося. От би перелякати мумів раз і назавжди. Щоб порткі вже ніколи не висохли.