Суддівська «доброчесність» із келихом у руці

Поки Київ оговтувався після російської атаки, члени ВРП зібралися в елітному ресторані, а згодом сховалися за бюрократичними відписками.

Будь-яка імітація реформ рано чи пізно закінчується там, де починається особистий комфорт реформаторів, — такого висновку дійшла «Судово-юридична» газета, повернувшись до теми, що спричинила чималий скандал у двадцятих числах серпня 2026 року.

20 серпня, коли Київ задихався від диму після дев’ятигодинного російського обстрілу, що забрав життя 17 людей, члени Вищої ради правосуддя в робочий час влаштували бенкет в елітному київському ресторані «Mario Ristorante Italiano» на вулиці Павла Скоропадського.

Серед робочого дня в ресторані заливали очі голова ВРП Григорій Усик, члени ВРП Тетяна Спірідонова, Оксана Кваша, Віталій Махінчук, Юлія Бокова, Тетяна Бондаренко та Олена Ковбій. На п’янку прибули головні експерти із суддівської доброчесності — колишні члени ВРП, повноваження яких скінчилися у серпні 2026 року, Микола Мороз і Роман Маселко. Бенкет влаштував ексчлен ВРП Дмитро Лук’янов з нагоди завершення своїх чотирирічних повноважень. Про це йшлося, зокрема, у публікації тут.

Прагнучи отримати бодай якесь логічне пояснення цьому виклику суспільній моралі, редакція «Судово-юридичної газети» 25 серпня направила офіційні запити на інформацію безпосередньо до Вищої ради правосуддя та до Етичної ради. Результати цього листування виявилися не просто формальними. Вони наочно продемонстрували суспільству абсолютний дефолт системи контролю та кругову поруку, з якої немає виходу.

Офіційна відповідь ВРП, підписана начальником управління по роботі зі зверненнями та запитами секретаріату ВРП, заслуговує стати експонатом у музеї бюрократичного абсурду. Замість того, щоб надати чіткі відповіді про перебування членів органу в ресторані у робочий четвер, ВРП вирішила сховатися за стіною юридичних формулювань.

На запитання про використання службових автомобілів ВРП для поїздки до ресторану «Mario» у ВРП відповіли буквально: «Подорожні листи службових автомобілів Вищої ради правосуддя (датовані 20 серпня 2026 року) не містять граф щодо маршрутів поїздок, тому не відображають іншу запитувану вами інформацію». Тобто державні машини вищого ешелону влади, що фінансуються з держбюджету, їздять столицею взагалі без фіксації маршрутів. Куди возили членів ВРП під час обстрілу — таємниця за сімома печатками.

Також ВРП проінформувала, що їхні Правила внутрішнього службового розпорядку «не регулюють зміщення, продовження або компенсації робочого часу через повітряні тривоги». При цьому ВРП підтвердила, що жоден із присутніх на бенкеті членів Ради 20 серпня не перебував у відпустці чи відрядженні.

ВРП прямо заявила, що не зобов’язана збирати дані або здійснювати пошук інформації «стосовно діяльності членів Вищої ради правосуддя в позаробочий час... або займатися дослідницькою чи аналітичною роботою спеціально під запити».

Виникає закономірне питання: як люди з таким рівнем відкритості та «прозорості» можуть вирішувати долю інших суддів, оцінюючи їхню доброчесність?

У Вищій раді правосуддя підтверджують: 20 серпня засідання Ради справді відбулося. Дисциплінарні палати цього дня засідань не проводили, тому ВРП надала інформацію саме про засідання самої Ради.

У ньому взяли участь голова ВРП Григорій Усик та 14 членів Ради. Але якщо подивитися на трансляцію засідання, впадає в око, що цього дня члени ВРП дуже поспішали. Доповідачів одного за одним просили говорити коротше, а окремі питання розглядали буквально на ходу. Офіційна причина поспіху була цілком зрозумілою — після нічної атаки залишалася загроза відключення світла та перебоїв з інтернетом.

Коли дисциплінарний інспектор Ігор Тронь, який брав участь у засіданні онлайн, почав доповідь, його попросили виступити «коротенько». У відповідь він сказав прямо: «Так максимально коротко, поки не виключили світло».

Головуючий Григорій Усик також неодноразово наголошував, що потрібно продовжувати роботу, поки є можливість підтримувати відеозв’язок із дисциплінарними інспекторами. Так само стисло попросили виступити й інших онлайн-доповідачів.

Але найбільш показовим став фінал. Коли дійшли до питання про нагородження відзнаками самої ВРП, Григорій Усик запропонував не зачитувати прізвища кандидатів, щоб «не займати час». Мовляв, список у членів Ради вже є на руках. У результаті прізвища кандидатів так і не прозвучали вголос — їх просто внесли до фінального рішення.

На той момент усе це можна було пояснити банальною турботою про стабільність зв’язку та можливий блекаут. Але тепер картина виглядає зовсім інакше. Чи був поспіх під час засідання пов’язаний виключно із загрозою блекауту, чи члени ВРП також поспішали на заздалегідь заплановану ресторанну зустріч, — питання, на яке сама ВРП у відповіді редакції ясності не внесла. Фактично члени органу, покликаного стежити за незалежністю судової влади, втиснули державну роботу між тривогою, обстрілами та власним дорогим застіллям. Поки одні рахували загиблих, інші рахували келихи.

Якщо ВРП хоча б спромоглася процитувати норми закону про доступ до публічної інформації, то Етична рада обрала значно простішу тактику — просто не відповідати.

Окремого обговорення заслуговує поведінка самого голови Етичної ради Лева Кишакевича. У телефонній розмові з журналістами він спочатку відмовився давати будь-які коментарі щодо ресторанного демаршу членів ВРП, а потім попросив направити офіційний письмовий запит на його ім’я. Редакція виконала цю вимогу. Як результат — повна тиша. Запит успішно проігноровано, документ, схоже, успішно відправили у смітник — разом із вимогами закону про доступ до публічної інформації. А етичні стандарти, якими Кишакевич має вимірювати доброчесність кандидатів, виявилися порожнім звуком.

Це виглядає як замкнута корпоративна петля. І на цьому тлі — мовчання Етичної ради щодо історії з ресторанним святкуванням членів ВРП у робочий час.

Принаймні з боку це виглядає саме так: система, яка мала б забезпечувати взаємний контроль, ризикує перетворитися на замкнуте коло, де відповідальність розчиняється між структурами. ВРП та Етична рада продемонстрували повну глухоту. Вони поводяться так, ніби створили систему без управи: подорожні листи службових авто можна заповнювати без маршрутів, а журналістські запити — просто викидати в смітник.

Але є те, чого не можна сховати за відписками, мовчанням чи дорогим келихом: довіру до судової влади не побудуєш на банкетах у робочий час. Якщо верхівка судового врядування сама не здатна пройти елементарний тест на доброчесність, то очищення системи має починатися не з когось «знизу», а саме з Вищої ради правосуддя та Етичної ради.

На фото: члени Вищої ради правосуддя, які 20 серпня 2026 року в робочий час влаштували бенкет у ресторані «Mario Ristorante Italiano».