Світ змирився з терором і, що найприкріше, з терором держав

Реакція світу на вчорашнє шокує навіть набагато сильніше, ніж його млявий відгук на підрив росіянами Каховської ГЕС.

Бо тоді здавалося, що світ достатньо «позеленів» для усвідомлення екологічної катастрофи такого масштабу. Ні, він реально її не помітив. Не помітив, не зробив висновків і ніяк не відреагував.

А почалося це з Алеппо.

Якби були наслідки для масових убивць після Алеппо, то до вчорашнього б не дійшло. Але до вчорашнього дійшло – і знову жодних наслідків не буде. Світ погоджується на геноцид українців так само, як погодився на геноцид сирійських сунітів, уйгурів, курдів, тибетців.

Він додає своєю пасивністю сил злу. Підштовхує зло до нових актів убивства і нищення. Розширює асортимент можливостей зла. Пропонує злу перейти на вищий рівень. Так само, як погодився з актом геноциду ізраїльтян під час нападу хамасівців 7 жовтня 2023 року, за кілька місяців словесно перекваліфікувавши катів у жертв.

Світ змирився з терором і, що найприкріше, з терором держав.

Сьогодні країна-вбивця очолює Раду Безпеки ООН. І світ згоден, бо такі в нього правила: кат не відповідає за злочини. Йому неможливо навіть видати «вовчий білет» у вигляді статусу спонсора тероризму, бо нафта, газ, алюміній і зерно передусім.

Те, що глобальний Південь – збіговисько циніків і моральних релятивістів, ні для кого не секрет. Але нинішній моральний параліч Заходу – настільки жалюгідне видовище, що навіть 1938-40 роки ховаються в тінь. Якщо Заходу потрібен світ, у якому існує і таким чином оперує державно-терористична матка всіх світових людожерів – рф, яку їм ще сьогодні до снаги зупинити двома-трьома рішеннями політичного й економічного характеру, це означає, що світ погоджується на геноцид українського народу. Тут і тепер. Погодився тоді, у 1932-33 роках, і погоджується нині, в епоху штучного інтелекту, адронного колайдера і розквіту геріатрії.

На жаль, світ не має штучного морального компаса.

Він не здатен провести історичну паралель між гітлеризмом і рашизмом, не годен побачити в сучасній рф чудовисько, заплутався у власній брехні, постправді та боягузтві.

Він навіть про концтабори і газові камери для євреїв не хотів вірити до останнього. І точнісінько так само в російську ракету, яка прямою наводкою летить у дитячу лікарню в Києві, світ не вірить. Бачить і не вірить.

Ми самі винні. Ми проблема для світу.

Не рф. Ось що я відчуваю після вчорашнього. Ми самі винні, бо ми – не жертви і не погоджуємося на цю роль. Ми винні, бо в цій вакханалії права сильного і поруйнуванні міжнародного ладу знайшли сили на опір.

Саме наш опір сидить скалкою в оці світу, не дозволяє йому остаточно зійти на пси. Ціною втрати цвіту нашого народу, його загиблих і ненароджених дітей, його життя в завтрашньому дні. І одне лише нестандартне рішення може покласти цьому край сьогодні. Але навіть на запрошення до НАТО ми не маємо нині права. Тому вони бабраються в дипломатичних версіях того, як нам оптимістично відмовити, щоб далі спостерігати, як нас вбиває, руйнує, палить і топить загадкова російська душа.

Західний світ заражений толстовством і найбільше боїться противитися злу насильством. Російська культура – найвдаліша спецоперація з усіх можливих, бо вона подіяла. І коли західним людям говориш нині про ревізію погляду на російську культуру, такі слова викликають у них сильний опір і незадоволення саме тому, що вони пронизані толстовським квієтизмом і пасивністю. Бо навіть відверте, нелюдське зло здатні повсякчас виправдати і залишити непокараним.

Вистачило лише 80 неповних років, щоб забути уроки Другої світової війни. І тому останні вцілілі від газових камер гинуть сьогодні від ножа в ізраїльських кібуцах, а останні вцілілі від голоду 1932-33 задихаються під завалами російського смерті. І я думаю, що в певний момент для світу може стати пізно. Земляки Толстого прийдуть і за західними толстовцями. Коли не стане нас. Хто сумнівається, той точно забув уроки Другої світової. Фразу «Вірте тим, хто погрожує вас убити» сказав не я. Той, хто це сказав, точно знав, про що каже. А я – поки що тільки здогадуюсь.