Така держава мені не потрібна
Коли держава підміняє відповідальність регаліями.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).
Попросили поширити петицію про визнання героєм України загиблого солдата — батька кількох дітей.
Його викрало ТЦК, і він загинув на війні.
Я відмовив.
Жодних петицій давно не підписую і не рекламую. Вони фарс.
Я маю просити державу та її чиновників про очевидні речі? А чим займається мільйон наглядових рад, які заможніші завдяки податкам у мільйон разів більше за мене?!
Ні, така держава мені не потрібна, її петиції, визнання, регалії — теж. З ними все ясно — танцівник з непристойно великим фаберже, що вже й ходити не може самостійно, все просить допомоги...
Здивували мене родичі викраденого, державою Україна та підставленого нею ж під кулі росіян, чоловіка (цивільного, мирного) — вони не подали позов до суду на державу, але чекають від неї посмертно «героя» нещасному... Не ТЦК, не мєнти, не нафронтниці й політруки, не боти мусорські й придворні клерки мафії, не болвани «війна усе спише», а родичі! Ще й відкуп за вбитого грошовий чекають, з рук державного «Ківалова». Від путіна би теж взяли.
Я не знав загиблого. Але за життя він мав би проявити характер — залишитися із сім'єю, охороняти її від усіх, у т. ч. від репресивного апарату чинушок, зомбованих пропагандою родичів і друзів, вивезти родину за кордон, у разі необхідності провести дружині мозковий штурм, привівши до тями від побєдобєсія телемарафону й сопливих рушничків заброньованих нафронтниць, її безсенсових подружок і тупорилих колег! Але він обрав — дітей без батька, петиції без петицій, служаку Сирського, героя, за присвоєння якого треба побігати до засцяного депутата, який трахає в перерві проститутку з патріотичним серцем...
Ці люди, нещасні родини, довірили долю країни, її закони, ведення війни й перемовин недоумкам-казнокрадам, пройдисвітам і чекають від них присвоєння почесного «Лицаря Гулаг Урср Сомалі» посмертно, ура! Облизуючись кривавим мільйоном.
Нічого не підписую. Нічого не поширюю. Розбирайтесь там самі.
Титули лишіть позолоченим надгробкам чинних «еліт» і їхньої обслуги. Вони заслужили.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»
