На західному узбережжі Перу знаходиться унікально природно-історична пам'ятка. Її вік науковці датували 2000 роками.
Посеред пустелі Наска, крім наскельних малюнків (так званих геогліфів), розпорошені дивні споруди, місцеві жителі звуть їх «пукіос». Це складні системи для водопостачання посушливого регіону.
Впродовж XI століття до Різдва Христового — VIII століття після Різдва Христового представники культури Наска зуміли розвинути землеробство у кам'яній пустелі. А все завдяки диву інженерної думки, яка подібна до шумерської та єґипетської.
Система колодязів-кратерів десятиліттями забезпечувала живильною вологою й рідиною весь регіон, витягуючи воду із підземних водоносних шарів ґрунту і розподіляючи її акведуками. Але хто ж збудував цю унікальну, найскладнішу систему залишається загадкою.
Вочевидь, не дикуни й варвари, як вважали до тепер колоністи з Європи. Бо інженерам та архітекторам потрібно було б досконало вивчити геологію місцевості й сезонні зміни рівня підземних вод, продумати техобслуговування каналів з урахуванням їх розподілу тектонічними розломами.
Що повертає нас до улюбленої переважною більшістю істориків дилеми: за офіційною версією, для такої споруди у стародавніх народів не було ні знань, ні можливостей, і пояснити, як примітивний народ це створив науковці також не можуть. Як не можуть досі сказати, а хто ж спорудив піраміди в Єґипті.
Згідно з дослідницькими висновками німецького археолога Макса Уле та перуанця Хосе Тельо, Наска — культура, що існувала на території сучасного Перу з 400 року до Різдва Христового до 450 року після Різдва Христового. Розташована вона була на тихоокеанському узбережжі у долині річок Наска й Акарі.
Своєю чергою, медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам, що перуанська цивілізація Караль була також розвиненим суспільством на тисячоліття раніше, ніж решта доколумбових в Андах. Її цілком випадково відкрили якихось 20 років тому місцеві археологи.