Тетяна Чернігівська: За існування геніїв людство платить величезну ціну
Нейролінгвіст і експериментальний психолог, доктор філології та біології, член-кореспондент Норвезької академії наук Тетяна Чернігівська прочитала лекцію «Як інтернет змінив наш мозок», в якій розвіяла популярні стереотипи про роботу мозку і розповіла, чому Гугл і онлайн-освіта не так корисні, як здаються. Ми наводимо короткий конспект лекції.
Що потрібно знати про мозок в першу чергу
Рецепт мозку виглядає так: 78% води, 15% жиру, а решта - білки, гідрат калію і сіль. Немає нічого більш складного у Всесвіті з того, що ми знаємо і що можна порівняти з мозком взагалі. Перш ніж перейти безпосередньо до теми, як інтернет змінив наш мозок, я розповім, виходячи з сучасних даних, про те, як мозок вчиться і як він змінюється.
Можна сказати, що зараз почалася мода на дослідження мозку і свідомості. Особливо свідомості, хоча це небезпечна територія, тому що ніхто не знає, що це таке. Найгірше, а воно ж і краще, що можна з цього приводу сказати, це що я знаю, що я є. Це англійською називається first person experience, тобто враження від першої особи. Це те, ми сподіваємося, чого немає майже ні в яких тварин і поки немає у штучного інтелекту. Однак я вічно лякаю всіх тим, що недалеко той час, коли штучний інтелект усвідомить себе. У цей момент у нього з'являться свої плани, свої мотиви, свої цілі, і, я вас запевняю, ми не будемо входити в цей сенс. Про це, звичайно, зрозуміло, знімаються фільми і т. д. Пам'ятайте «Перевага» з Джонні Деппом, про те, як людина, вмираючи, під’єднала себе до мережі? На прем'єрі цього фільму в Петербурзі я під час показу почула за спиною, як одна людина іншій каже: «Сценарій писала Чернігівська».
Тема мозку стала популярною, люди стали розуміти, що мозок - це загадкова потужна річ, яку через непорозуміння ми чомусь називаємо «мій мозок». Для цього у нас немає абсолютно ніяких підстав: хто чий - це окреме питання.
Тобто він виявився у нас в черепній коробці, в цьому сенсі ми можемо називати його «мій». Але він незрівнянно більш потужний, ніж ви. «Ви хочете сказати, що мозок і я - це різне?» - запитаєте ви. Відповідаю: так. Влада над мозком ми не маємо, він приймає рішення сам. І це ставить нас в дуже незручне становище. Але у розуму є одна хитрість: мозок сам всі рішення приймає, взагалі все робить сам, але посилає людині сигнал - ти, мовляв, не хвилюйся, це все ти зробив, це твоє рішення було.
Як ви думаєте, скільки енергії споживає мозок? 10 Ватт. Я навіть не знаю, чи є такі лампочки. Ймовірно, в холодильнику. Кращі з мізків в кращі зі своїх креативних миттєвостей споживають, скажімо, 30 Ватт. Суперкомп'ютерам потрібні мегавати, справжні потужні суперкомп'ютери споживають енергію, яка потрібна для електрифікації невеликого міста. З цього випливає, що мозок працює якимось зовсім іншим способом, ніж комп'ютер. Це наштовхує нас на думку про те, що, якщо б ми дізналися все-таки, як він діє, це б вплинуло на всі сфери нашого життя, включаючи навіть енергетичну - можна було б користуватися меншою кількістю енергії.
У минулому році всі комп'ютери світу зрівнялися по продуктивності з одним людським мозком. Ви розумієте, яку довгу дорогу виконала еволюція мозку? Неандертальці після деякого часу перетворилися в Канта, Ейнштейна, Гете і далі за списком. За існування геніїв ми платимо величезну ціну. Нервові і психічні розлади виходять на перше місце в світі серед хвороб, вони починають випереджати за кількістю онкологію і серцево-судинні захворювання, що являє собою не тільки взагалі жах і кошмар, але, крім усього іншого, дуже великий динамічний тягар для всіх розвинених країн.
Ми хочемо, щоб всі були нормальними. Але норма - це не тільки те, що впирається в патологію, а й те, що впирається в іншу патологію з протилежного боку - геніальність. Тому що геніальність - не норма. І, як правило, ці люди дорогою ціною свою геніальність оплачують. З них величезний відсоток людей, які або спиваються, або з собою кінчають, або шизофренія, або що-небудь у них неодмінно є. І це величезна статистика. Це не бабусині розмови, насправді так.
У чому різниця між мозком і комп'ютером
Ми народжуємося з найпотужнішим комп'ютером в голові. Але в нього треба встановити програми. Якісь програми в ньому стоять вже, а якісь туди потрібно закачати, і ви качаєте все життя, поки не помрете. Він качає це весь час, ви весь час змінюєтеся, перебудовуєтеся. За ті хвилини, які ми зараз говорили, мозок всіх нас, мій, зрозуміло, теж, вже перебудувався. Головна робота мозку - вчитися. Чи не у вузькому, банальному сенсі - на кшталт знати, хто такий Драйзер або Вівальді, а в найширшому: він поглинає інформацію весь час.
У нас понад ста мільярдів нейронів. У різних книжках різні цифри наведені, та й як їх порахуєш серйозно. У кожного з нейронів, в залежності від типу, може бути до 50 тисяч зв'язків з іншими частинами мозку. Якщо хто вміє рахувати і порахує, він отримає квадрильйон. Мозок - це не просто нейронна мережа, це мережа мереж, мережа мереж мереж. У мозку 5,5 петабайт інформації - це три мільйони годин перегляду відеоматеріалу. Триста років безперервного перегляду! Це відповідь на питання, чи не перевантажимо ми мозок, якщо ми будемо споживати «зайву» інформацію. Ми його можемо перевантажити, але не «зайвої» інформацією. Для початку, що таке інформація для самого мозку? Це не тільки знання. Він зайнятий рухами, зайнятий переміщенням калію і кальцію через клітинну мембрану, тим, як працюють нирки, що робить гортань, як змінюється склад крові.
Ми знаємо, звичайно, що в мозку є функціональні блоки, що є якась локалізація функцій. І ми думаємо, як дурники, що якщо ми робимо мовну роботу, то в мозку будуть активовані зони, які зайняті промовою. Так ось немає, не будуть. Тобто вони будуть залучені, але інші ділянки мозку теж будуть брати в цьому участь. Увага і пам'ять в цей момент будуть працювати. Якщо завдання зорове, значить, зорова кора теж буде працювати, якщо слухове - то слухова. Асоціативні процеси теж завжди будуть працювати. Одним словом, під час виконання будь-якої задачі в мозок не активується якась окрема ділянка - мозок завжди працює весь. Тобто ділянки, які за щось відповідають, начебто є, і водночас їх як би немає.
У нашого мозку інакше організована пам'ять, ніж у комп'ютера - вона організована семантично. Тобто, скажімо, інформація про собаку зовсім не лежить в тому місці, де зібрана наша пам'ять про тварин. Наприклад, вчора пес перекинув чашку кави на мою жовту спідницю - і назавжди у мене собака цієї породи буде асоціюватися жовтою спідницею. Якщо я в якомусь простому тексті напишу, що така собака у мене асоціюється з жовтою спідницею, мені поставлять діагноз недоумство. Тому що за земними правилами собака повинна перебувати серед інших собак, а спідниця - поруч з кофтиною. А за правилами божественним, тобто мозковим, спогади в мозку лежать де хочуть. Для того щоб ви в комп'ютері щось знайшли, ви повинні вказати адресу: папка така-то, файл такий-то, а в файлі набрати ключові слова. Мозку теж потрібна адреса, але він вказується зовсім іншим способом.
У нашому мозку більшість процесів йде паралельно, в той час як комп'ютери мають модулі і працюють серійно. Нам лише здається, що комп'ютер виконує багато робіт одночасно. Насправді він просто дуже швидко скаче з завдання на завдання.
Короткочасна пам'ять у нас організована не так, як в комп'ютері. У комп'ютері є «залізо» і «софт», а в мозку hardware і software нероздільні, це якась суміш. Можна, звичайно, вирішити, що hardware мозку - це генетика. Але ті програми, які наш мозок качає і встановлює в себе все життя, через деякий час стають залізом. Те, чого ви навчилися, починає впливати на гени.
Мозок не живе, як голова професора Доуеля, на тарілці. У нього є тіло - вуха, руки, ноги, шкіра, тому він пам'ятає смак губної помади, пам'ятає, що означає «свербить п'ята». Тіло є його безпосередньою частиною. У комп'ютера цього тіла немає.
Як віртуальна реальність змінює мозок
Якщо ми сидимо весь час в інтернеті, то з'являється то, що в світі визнано хворобою, а саме комп'ютерна залежність. Її лікують ті ж фахівці, які лікують наркоманію і алкоголізм, і взагалі різні манії. Одна з неприємностей, що виникає при комп'ютерної залежності, - позбавлення соціального спілкування. У таких людей не розробляється то, що зараз вважається однією з останніх (і то вислизають) привілеїв людини в порівнянні з усіма іншими сусідами по планеті, а саме здатності будувати модель психіки іншої людини. Російською мовою немає хорошого терміна для цього дії, по-англійськи це називається theory of mind, що часто по-ідіотськи перекладається як «теорія розуму» і нічого спільного з цим не має. Але насправді це означає здатність подивитися на ситуацію не своїми очима (мозком), а очима іншої людини. Це основа комунікації, основа навчання, основа співпереживання, емпатії і т. Д. І це настройка, яка з'являється, коли людину вчать цьому. Це надзвичайно важлива річ. Ті люди, у яких ця настройка відсутня повністю, - хворі аутизмом і пацієнти з шизофренією.
Сергій Миколайович Ениколопов, великий фахівець з агресії, каже: ніщо не замінить дружній запотиличник. Він глибоко прав. Комп'ютер покірний, його можна вимкнути. Коли людина вже всіх «переубівала» в інтернеті, подумав, що треба піти котлету з'їсти, вимкнув комп'ютер. Включив - а вони знову живі там бігають. Такі люди позбавляються навички соціального спілкування, вони не закохуються, вони не знають, як це робити. І взагалі біда з ними відбувається.
Комп'ютер - це сховище зовнішньої інформації. А коли з'явилися зовнішні носії інформації, почалася людська культура. Досі точаться суперечки: скінчилася біологічна еволюція людини чи ні. І, між іншим, це питання серйозний. Генетики говорять, скінчилася, тому що все інше, що в нас розвивається, - це вже культура. Моє заперечення генетикам таке: «А ви звідки знаєте, якщо не секрет?» Ми скільки живемо на планеті? Значить, навіть якщо забути про культуру взагалі, то люди сучасного типу живуть 200 тисяч років. Мурахи, наприклад, живуть 200 мільйонів років, в порівнянні з ними наші 200 тисяч років - це мілісекунда. А коли наша культура почалася? Добре, 30 тисяч років тому, я згодна навіть на 50, на 150 тисяч, хоча цього не було. Це взагалі мить. Давайте проживемо хоча б ще мільйон років, тоді і подивимося.
Сховище інформації стає все більш і більш складним: всі ці хмари, в яких висять наші дані, відеотеки, кінотеки, бібліотеки, музеї ростуть кожну секунду. Що з цим робити, ніхто не знає, тому що цю інформацію неможливо переробити. Кількість статей, пов'язаних з мозком, перевищує 10 мільйонів - їх просто не можна прочитати. Кожен день штук десять виходить. Ну, і що мені робити тепер з цим? Доступ до цих сховищ стає все більш складним і дорогим. Доступ - це не читацький квиток в бібліотеку, а освіту, яке людині дають, і уявлення про те, як цю інформацію добути і що з нею зробити. А освіта стає все більш тривалим і все більш дорогим. Неважливо, хто платить: сам студент або держава, або спонсор - не в цьому справа. Воно об'єктивно дуже дороге. Тому ми уникнути контакту з віртуальним середовищем вже не можемо. Ми опинилися в світі, який не просто цілком з інформації складається - це рідкий світ. Це не просто метафора, в ходу термін fluid world. Рідкий тому, що одна людина може бути представленим в десяти осіб, в десяти нікнейм, при цьому ми не знаємо, де він знаходиться. Більш того, знати не хочемо. Яка різниця, в Гімалаях він сидить в даний момент, в Перу або в сусідній кімнаті, або він взагалі ніде не сидить і це симуляція?
Ми опинилися в світі, який став незрозумілим об'єктом: невідомо, ким він буде заселений, чи всі в ньому живі люди чи ні.
Ми вважаємо: як добре, що у нас є можливість дистанційного навчання - це ж доступ до всього на світі! Ось тільки таке навчання вимагає дуже ретельного відбору того, що брати, а що не брати. Ось історія: я недавно купила авокадо, збираючись зробити соус гуакамоле, і забула, як його робити. Що туди класти треба? Можна його виделкою, наприклад, пом'яти або блендером обов'язково? Я, природно, лізу в «Гугл», півсекунди - отримую відповідь. Зрозуміло, що це погана інформація. Якщо мені цікаво буде дізнатися, яка граматика була у шумерів, останнє місце, куди я полізу, буде «Вікіпедія». Значить, я повинна знати, де шукати. Ось тут-то перед нами постає питання, неприємний, але важливий: наскільки цифрові технології змінюють нас самих?
У чому проблема «гуглення» і онлайн-освіти
Будь-яке навчання стимулює наш мозок. Навіть ідіотичне. Під словом «навчання» я не маю на увазі сидіння в класі і читання підручників, я маю на увазі, будь-яка робота, яка робиться мозком і яка складна йому, даним мозку. Мистецтво передається від майстра до учня, від особистості до особистості. Не можна вчитися кулінарії по книжці - нічого не вийде. Для цього потрібно стояти і дивитися, що і як робить інший. У мене є чудовий досвід. Я була в гостях у приятеля, і його мати зробила пиріжки, які їдять тільки на небесах. Я не розумію, як це можна було спекти. Я їй кажу: «Продиктуйте мені, будь ласка, рецепт». Вона мені продиктувала, я це все записала, виконала точно ... і викинула на смітник все! Їсти було неможливо. Смак до читання складної, цікавої літератури неможливо прищепити дистанційно. Людина йде вчитися мистецтву до конкретного майстра для того, щоб сісти на інтелектуальну голку і драйв отримати. Є багато факторів, які електрони залишають поза передачею. Навіть якщо ці електрони передаються в форматі відеолекції, все одно не те. Будь ласка, нехай 500 мільярдів чоловік отримає це дистанційне навчання. Але я хочу, щоб сотня з них отримала звичайне освіту, традиційне. Мені сказали днями: прийнято рішення, що діти скоро взагалі не писатимуть рукою, а будуть тільки на комп'ютері друкувати. Лист - дрібна моторика не просто для рук, це моторика правильного місця, яке, зокрема, пов'язано з промовою і з самоорганізацією.
Є деякі правила, які стосуються когнітивного та креативного мислення. Одне з них - потрібно зняти когнітивний контроль: перестати озиратися і боятися помилок, не дивитися, як що роблять сусіди, перестати себе картати: «Напевно, я цього не можу робити, в принципі не можу зробити, не варто і починати, я недостатньо підготовлений». Нехай думки течуть, як течуть. Вони самі прийдуть туди, куди треба. Мозок не повинен бути зайнятий обчислювальною роботою, як калькулятор. У деяких фірмах, які можуть собі це дозволити (я знаю, що в Японії такі є), на роботу наймають чумову людину, абсолютного хіпі з поведінки. Він усім заважає, ненавидить усіх, отримує гроші ні за що, приходить не в костюмі, як годиться, а в якихось подертих джинсах. Він сідає, де не треба, все перекидає, він курить, де нікому не дозволено, а йому дозволено, викликає потужну негативну реакцію. А потім раптово каже: «Знаєте, це треба сюди, а це сюди, а це сюди». Результат - прибуток 5 мільярдів.
Середнє число запитів в Google в 1998 році було 9,8 тисячі, зараз їх 4,7 трильйона. Тобто взагалі дика кількість. І ми спостерігаємо те, що зараз називається Google-ефект: ми сіли на голку приємності дуже швидкого добування інформації в будь-який момент. Це веде до того, що у нас псується різного виду пам'ять. Робоча пам'ять стає хоч і непоганий, але дуже короткою. Google-ефект - це те, що виходить, коли ми шукаємо at our fingertips, тобто як би пальцем ткнув, ось воно - полізло. У 2011 році був проведений експеримент, опублікований в журналі Science: було доведено, що студенти, які мають постійний і швидкий доступ до комп'ютера (а зараз це все, тому що планшети у всіх), можуть запам'ятовувати набагато меншу кількість інформації, ніж ті, хто був студентом до цієї ери. Це означає, що мозок з тих часів змінився. Ми зберігаємо в довготривалій комп'ютерної пам'яті те, що повинні були б зберігати в наших мізках.
Ми залежимо від якогось тумблера, до відключення якого ми опинимося абсолютно непідготовленими. Уявляєте, як висока наша ступінь залежності від нього? Чим більше «Гугла», тим менше ми бачимо в ньому «Гугла» - ми повністю йому довіряємо. А ви з чого взяли, що він вам не бреше? Ви, звичайно, можете мені заперечити на це: а з чого я взяла, що мені мозок мій не бреше. І тут я замовкаю, бо ні з чого не взяла, бреше і мозок.
Покладаючись на інтернет-технології, на віртуальні світи, ми починаємо втрачати себе як особистості. Ми вже не знаємо, хто ми є, тому що через нікнеймів ми не розуміємо, з ким спілкуємося. Може бути, ви думаєте, що спілкуєтеся з різними людьми, а на ділі людина один замість восьми імен, а то і замість тридцяти. Я не хочу бути сприйнята як ретроград - я сама в комп'ютері проводжу дику кількість часу. Нещодавно я купила собі планшет, і я себе питаю: якого чорта, чому я весь час у них на голці, чому вони мені підсовують то Windows такий-то версії, то інший? Навіщо я свої дорогоцінні клітини - сіренькі, біленькі, всіх кольорів - повинна витрачати на задоволення амбіцій якихось інтелектуальних виродків, які технічно добре підготовлені? Інших варіантів, однак, немає. Мабуть, на цій ноті і закінчу.
