У позаамериканському інформаційному просторі панує шкідлива думка, мовляв, Конґрес хоче припинити підтримку України. Але правда складніша.
Так уже склалося за багато десятиліть, що у США існує стала двопартійна, своєрідна, змагальна політична система. Це не політика примусової одностайності, бо ніщо ніколи не минає без опору опонентів.
Про поступову еволюцію американської «глибинної держави» пише штатний оглядач впливового видання The Wall Street Journal пан Голман Дженкінс-молодший. За його словами, на берегах Потомаку розуміють наслідки ймовірної перемоги РФ у війні, хоча й удають, що їм байдуже на українців.
Говорячи про позицію Джозефа Байдена, зазначається, що нібито саме цей «єдиний за всю історію США президент був прихильником України». Але, як і затяті республіканці-трампісти, 46-й господар Білого дому чомусь постійно відмовляє у постачанні зброї, яку запросив Київ, побоюючись ескалації.
Начебто кремлівський бункерний дід може вчинити глобальне ядерне самогубство через те, що війна за межами кордонів РФ триває погано (хіба США вдавалися до ядерної зброї в Іраку?). Голман Дженкінс-молодший радить Байдену бути більш заповзятливим, як у перші дні після 24.II.2022, коли путін був спантеличений невдачею.
Але політика Байдена, як і його колишнього шефа Барака Обами, — підозріло неповоротка. Адже президент слідує вказівкам свого радника із національної безпеки «яструба миру» Джейка Саллівана: за всяку ціну зберігати низьку значущість конфлікту для американського виборця.
Заморожений результат у корейському стилі, можливо, і був метою старого Джо від початку московитської агресії проти України. Проте тепер виходить репортаж від видання The Washington Post, де докладно описано «секретний» план Дональда Трампа, що по суті повторює тези Байдена-Саллівана.
Трамп, як правильно кажуть його критики, не має фіксованого напрямку ні у внутрішній, ні тим паче у зовнішній політиці; він щирий профан, який удає із себе профі. Ось, чому йому потрібні результати, які прославлять його прізвище, і не важливого, кого чи що доведеться принести у жертву: Україну, Тайвань, НАТО...
Ті самі критики, нездатні до послідовності щоразу, коли тягнуть дешеві тези в інформпростір, переконує пан Голман Дженкінс-молодший, насправді приписують Трампу одну фіксовану і послідовну позицію — пропутінську та антиукраїнську. Хоча ц повне нерозуміння того, хто ж такий старий Дональд і як він діє.
Велике мілководдя у цьому конфлікті — це не інтереси росії, а національні інтереси України, яка постраждала від неспровокованої та підступної агресії свого східного сусіда. Уряд Зеленського-Шмигаля не бажає пояснювати своїм громадянам, що навіть, якщо російські війська якимось чином вдасться вигнати, це буде тимчасовим результатом, бо війна не завершиться на кордонах 1991-го.
Будьмо відверті, Україна — слабка держава, яка не хоче говорити зі своїм народом про реальну ціну перемоги та довгу війну, поки московія не зміниться, але й не хоче призивати свою молодь у бій. Це складна ситуація, але її слід розв'язувати тут і зараз, доки не стало надто пізно!
Одночасно й російська держава путіна є слабкою. РФ під проводом гебістів витрачає людей і техніку, готуючи у тилу нове «гарматне м'ясо» для вирішального наступу, але при цьому відмовляється зазіхати на міську еліту у Москві та Санкт-Петербурзі, не поширюючи на неї мобілізаційні заходи.
У бій за чужі землі під кривавим триколором ідуть здебільшого мешканці російської глибинки та представники поневолених корінних народів із національних республік, в яких немає іншого заробітку крім убивства українців. Бюджет Кремля вказує на те, що його зусилля мають досягти піку цього року.
Так званий «колективний Захід» теж виявляється слабким. Збройна допомога користуючись із ВВП багатьох держав НАТО, що перевищує російський у 20 разів, могла б зупинити геноцидний конфлікт уже завтра, виписавши великий, але доступний чек, щоби позбавити путіна надії на подальше просування, підкреслює пан Голман Дженкінс-молодший.
У цій ситуації Трамп, якщо сказати трохи спрощено, має високий ризик і високу нагороду, а Байден навпаки — низький ризик і низьку нагороду. Насправді ж важко побачити щось хороше в будь-якому випадку, тому українцям не слід 100%-во бути впевненими у цілковитій підтримці США.
«Звісно, що із Трампом з'явиться невеликий шанс на якусь нестандартну угоду, але ваші основні очікування мають бути дуже схожими, хоч би хто був обраний цієї осені — напівпродуманий дрейф доти, доки росіяни не створять справжньої загрози захоплення Києва, а потім панічної, непередбачуваної реакції. Управління США останніми війнами не повинно викликати у виборців довіри.
Якщо не буде якогось джокера чи чорного лебедя, я б порадив європейським друзям України та самим українцям бути готовими до тривалого періоду, коли Америка не зможе забезпечити лідерство в умовах світових небезпек. Небезпек, що зростають і множаться планетою», — невтішно висновує оглядач видання The Wall Street Journal.
Як і годиться, медіаагенція «Останній Бастіон» закликає читачів пам'ятати про те, що США послідовно уникають підтримки союзників: не тільки Україну, але й Ізраїль. Китай розраховуватиме та таку саму відсутність реакції й щодо Тайваню.