Трамп зливає Україну?

В українському сегменті соцмереж несеться тотальна зрада про те, що Трамп зливає Україну. А відтак, пропонується послати США подалі і воювати без підтримки Америки.

Хочу тезово відповісти прихильникам такого підходу, хто у цьому винен, до чого це призведе і що з цим робити далі.

По-перше, Трамп нам нічого не винен. Його можна звинувачувати в чому завгодно, але можна сказати точно:

• він працює в інтересах американських виборців
• він виконує власні передвиборчі обіцянки

Під час виборів Трамп обіцяв американцям, що буде скорочувати державні витрати і закінчить російсько-українську війну. 

Відтак, прийшовши до влади, він і почав втілювати обіцяне, так як це бачить і так, як цього очікує більшість американських виборців. Таким був вибір більшості американців. 

«Я вам нічєго нє должен», як казав один відомий діяч.

Нам може це не подобатись, може засмучувати і дратувати, але факт залишається фактом: Трамп відповідальний лише перед громадянами США. Теза наших «патріотичних» плакальників, про те, що «Трамп руйнує авторитет і статус США як наддержави» викликає хіба що посмішку. 

Бо за статус «наддержави» і «світового поліцейського» американські громадяни більше не хочуть викладати мільярди доларів з власних кишень. Це в розумінні Трампа і є Make America Great Again -  мінімум державних витрат, максимум свободи для підприємців і людей найманої праці. У підсумку  - процвітаюча економіка, як в старі добрі рейганівські часи. А що коїться назовні від США – це для більшості американських виборців і для нинішньої американської влади – справа десята.

Якщо Україна не погоджується з політикою нинішньої адміністрації США, якщо вважає політику Трампа зрадою, то звісно, завжди можна відмовитись від американської допомоги і продовжувати воювати самостійно, сподіваючись хіба що на підтримку Європи.

Але в цьому разі треба бути готовим до того, що Україна, посварившись з США втратить:

• начну частину снарядів до американських гаубиць М777 та САУ М109, відтак, нинішня перевага росіян в артилерії ще зросте
• ракети до комплексів Patriot, які прикривають найбільші міста України
• ракети до РСЗВ HIMARS за допомогою яких ЗСУ ефективно уражають командні пункти та скупчення ворога за лінією фронту
• протитанкові комплекси Javelin, якими ЗСУ навчилися успішно знищувати танки та бронетехніку росіян
• БМП Bradley, колісні БТР MaxxPro та гусеничні БТР M113, які стали для ЗСУ просто незамінними на полі бою
• дані супутникової розвідки Пентагону, по суті - очі ЗСУ на протяжному фронті російсько-української війни

Можна відмовитись від всього цього і заявити, що ми будемо воювати далі самостійно. Як, наприклад це зробив минулого року Ізраїль, який під час війни у Газі послав подалі адміністрацію Байдена, що вимагала «припинити ескалацію».

Але, Ізраїль може собі таке дозволити, оскільки має власний потужний військово-промисловий комплекс. 

Ізраїльські приватні (!) оборонні корпорації виробляють одні з найкращих зразків озброєння у світі, починаючи від стрілецької зброї й танків і закінчуючи зенітно-ракетними комплексами і військовими супутниками.

А ізраїльська еліта, вимагаючи від суспільства згуртованості у складні часи, власним прикладом доводить, що вона готова жертвувати життям в національних інтересах. Оскільки, більшість ізраїльських політиків пройшли службу в ізраїльській армії і є учасниками бойових дій.

Україна ж не може похвалитися розвинутим ВПК, який майже повністю державний (!) і в якому провалено все: від виробництва боєприпасів до виробництва бронетехніки.

Українські міни не вибухають, українські ракети роками проходять випробування і не готові до серійного виробництва, а українські патрони, де, до речі, українські патрони?

Власним прикладом демонструючи, що війна і захист України – це справа бідних простолюдинів або ж наївних романтиків.

Саме тому, українська влада у власних інтересах намагається використати суспільне невдоволення позицією Трампа. Оскільки, він вимагає від України не лише припинення вогню і де-факто визнання окупації росією українських земель. А ще й вимагає проведення виборів в Україні.

Ну, щодо окупованих територій, то з цим, здається, змирилися всі. Навіть, Зеленський заявляє про неможливість їх повернення військовим шляхом.

А от проведення виборів, українського президента, очевидно, дуже лякає. Бо в разі поразки на них, Зеленському та його оточенню, доведеться відповідати не лише за масштабну корупцію, а й за провал підготовки країни до війни, по суті - державну зраду. 

Який напередодні широкомасштабного вторгнення умисно чи ні, але розставив на ключові посади в Службі безпеки України російську агентуру.

Відтак, для України постає питання: «що далі?».

Сварка української влади з адміністрацією Трампа неминуче призведе до катастрофи на фронті через кілька місяців. Як би не збадьорювала себе «патріотична» спільнота переможними дописами, більшість з яких написана геть не на лінії боєзіткнення.

Відтак, особисто мені видається розумним наступний план дій:

1. Згода на припинення бойових дій і заморозку війни. Визнання захоплених росіянами територій де-факто окупованими, але де-юре українськими.

В цьому, немає трагедії: коли путін здохне (а в цьому сумніватись не доводиться), росія почне розвалюватися і Україна зможе собі їх повернути без жодного пострілу. Так само, як ФРН повернула собі східну Німеччину після розпаду срср. А припинення бойових дій дозволить зберегти нам головне: життя українських захисників і мирних громадян.

2. Після «заморозки» війни – тотальне мінування лінії боєзіткнення і будівництво глибоко ешелонованої системи укріплень вздовж усього фронту. Сто мільйонів – саме стільки мін треба буде закопати українцям аби мати бодай якусь впевненість в тому, що росіяни не почнуть нове вторгнення. Саме це буде найкращою гарантією безпеки України. Навіть, на відміну від зарубіжного миротворчого контингенту, який може просто розбігтися при новій спробі росіян розпочати війну.

3. Створення нового українського війська, яке формуватиметься винятково на професійній, добровольчій основі. Оскільки, нинішня українська армія, заснована на мобілізаційній (по суті - рабській) моделі довела свою неефективність та неспроможність перемагати у стратегічній перспективі.

4. Глибокі економічні реформи основна мета яких: збільшення свободи, радикальне скорочення податків, державного апарату та бюджетної сфери.

Лише вільна країна може бути багатою. Лише вільна країна може виробляти все, що їй потрібно для війни, включно з новітніми видами озброєння. І лише багата країна може змушувати сильних світу рахуватися з нею, а не використовувати як розміну монету за великим гральним столом.

Чи стане такою Україна? Шанси є, але їх обмаль. Оскільки, українську владу, схоже, сьогодні більше турбує не національний, а власний шкурний інтерес. В іншому разі, вона вже давно б реалізувала вище названі чотири пункти.