Троцький, Шпігельглаз, Рейсс. МінДіч, Єрмак, Цукерманн. Жаби і гадюки

Кілер Сталіна №1: як НКВС знищило власного майстра політичних убивств.

Абрам Аронович Слуцький — начальник Іноземного відділу Головного управління державної безпеки НКВС СРСР (1935–1938), комісар державної безпеки 2-го рангу.

З 1926 року працював в Економічному управлінні ОДПУ.

Із січня 1930 року служив у зовнішній розвідці — помічником начальника Іноземного відділу (ІНО) ОДПУ Артура Артузова.

У 1934–1935 роках був заступником Артузова. 21 травня 1935 року призначений начальником ІНО ГУДБ НКВС СРСР замість Артузова.

Робота Абрама Слуцького в Економічному управлінні ОДПУ полягала у веденні промислового шпигунства. Свій перший орден він отримав за операцію з викрадення технології виробництва кулькових підшипників у Швеції.

Під час іншої таємної операції йому вдалося отримати відступні в розмірі 300 тисяч доларів від шведського «сірникового короля» Івара Крюгера, погрожуючи в іншому разі викинути на світовий ринок величезну партію дешевих сірників радянського виробництва.

Помітну частину роботи ІНО ГУДБ НКВС під керівництвом Слуцького становили пошук і фізична ліквідація противників Сталіна за кордоном, особливо діячів білої еміграції та прихильників Лева Троцького. Основні операції цього періоду включали:

• викрадення в Парижі 22 вересня 1937 року голови РОВС генерала Євгена Міллера;
• викрадення архіву Лева Троцького в Парижі;
• убивство в Лозанні 4 вересня 1937 року спецгрупою під керівництвом Сергія Шпігельглаза колишнього співробітника ІНО НКВС Ігнатія Рейса;
• убивства прихильників Троцького та противників Сталіна під час громадянської війни в Іспанії.

До літа 1937 року Слуцький залишився єдиним начальником відділу Головного управління державної безпеки, якому вдалося зберегти свою посаду після усунення Ягоди та приходу до НКВС Єжова.

Раптово помер 17 лютого 1938 року. За офіційною версією — від серцевої недостатності. Смерть настала в кабінеті начальника Головного управління державної безпеки НКВС Михайла Фриновського.

Заарештований у 1938 році колишній начальник оперативно-технічного відділу НКВС Михайло Альохін свідчив, що Слуцького було отруєно шляхом ін’єкції отрути за безпосередньої участі Фриновського та Леоніда Заковського.

За його словами, 17 лютого Фриновський викликав Слуцького до свого кабінету, а Альохін переховувався в суміжній кімнаті. Поки Слуцький доповідав, інший заступник Єжова — Заковський — увійшов до кабінету й, розташувавшись позаду Слуцького, удавав, що читає газету.

Подальші події Фриновський описував так:

«Уловивши момент, Заковський накинув на обличчя Слуцького маску з хлороформом. Через кілька хвилин той заснув, після чого Альохін, який чекав у сусідній кімнаті, ввів у м’яз правої руки отруту, від якої Слуцький негайно помер. Через кілька хвилин я викликав чергового лікаря з санітарного відділу, який констатував раптову смерть Слуцького».

Згідно з офіційним рапортом НКВС про цей інцидент, під час розмови з Фриновським Слуцький помер від раптового серцевого нападу. Імовірно, використана отрута мала дію, схожу на серцевий напад (ціаністий калій, всупереч пізнішим твердженням Олександра Орлова та інших, не застосовувався).

Єжов під час попереднього слідства щодо справи Слуцького показав, що він «мав вказівку від керівних органів не заарештовувати його, а ліквідувати».